У Чернівецькій області на заході України напруженість між румуномовним населенням і українською державою загострилася останніми роками довкола питання статусу румунської мови в ліцеях та церквах. В умовах війни з російським агресором Київ намагається поєднати національну єдність із дотриманням прав меншин.
Чернівці — багатокультурне університетське місто з населенням близько 250 000 жителів — здається, далекі від лінії фронту: російські удари тут рідкість. Проте конфлікт дається взнаки — у відключеннях електроенергії, військових блокпостах на підходах до кордону з Румунією та десятках портретів чоловіків і жінок, які загинули на фронті Донбасу починаючи з 2014 року. Щоранку о дев'ятій годині пішоходи завмирають, а водії виходять з автомобілів, щоб дотриматися п'яти хвилин мовчання.
Тут війна з Росією також розпалила напруженість у стосунках із румунською громадою. Журналісти, які працюють у румуномовних виданнях міста, свідчать: коли вони пишуть про війну, їх критикують одночасно румуни з Румунії, що симпатизують Росії, та українці, які дорікають їм у недостатній підтримці своєї країни — і це у той час, коли вони порушують питання своєї мови та своїх прав.
У 2001 році, під час останнього перепису населення в Україні, румунська меншина налічувала близько 400 000 осіб із загальної кількості 48,5 мільйона жителів. Майже половина з них мешкала в Чернівецькій області, що дістала назву «Північна Буковина». На цій багатоетнічній території, яка послідовно належала Молдовському князівству, Австро-Угорській імперії, Румунії, Радянському Союзу й Україні — з моменту здобуття нею незалежності 1991 року, — прив'язаність до рідної культури й мови сприймається як неперервність традиції.
«Це засіб виживання», — стверджує Марін Герман, політичний аналітик і доцент румунського міста Сучава. Сам він походить із румунської меншини України та написав свою докторську дисертацію українською мовою в Чернівецькому університеті.