26 квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилини 45 секунд четвертий реактор Чорнобильської атомної електростанції, розташованої за 130 кілометрів від Києва, вибухнув, викинувши в атмосферу астрономічні кількості радіоактивних елементів, що поширилися по всій Європі. Атомна станція, офіційно названа «В. І. Леніна», була введена в експлуатацію 1977 року. Розрахована на дванадцять реакторів, вона мала стати найпотужнішою у світі й довести перевагу СРСР над Заходом.
Катастрофа не втрачає актуальності — особливо з огляду на війну, яку Росія веде проти України з 2022 року.
Катастрофа очима тих, хто її пережив
На даху Чорнобильської станції «ліквідатори» мали лише 90 секунд, щоб закинути кілька лопат ультарадіоактивного сміття в четвертий реактор, розірваний вибухом. Більше двох хвилин роботи — і смерть була неминучева. На виконання цього титанічного завдання знадобилося понад 4 000 чоловік.
Документальний серіал у трьох частинах дає слово першорядним свідкам катастрофи: рятувальникам, технікам, мешканцям, шахтарям, ліквідаторам, інженерам, метеорологам, дипломатам, журналістам, політикам та агентам ЦРУ. Частина з них розповідає публічно вперше.
Ігор Кіршенбаум, оператор четвертого реактора, розповідає про випробування безпеки, яке безперервно відкладалося з моменту введення станції в експлуатацію наприкінці 1983 року і зрештою проводилося непідготовленою командою.
Петро Хмель — один із перших пожежників, що прибули гасити те, що вважалося звичайною пожежею. Зазнавши екстремального рівня радіаційного опромінення, більше половини цих вогнеборців загинули в жахливих муках протягом кількох днів.
Поліцейський Олексій Москаленко, відповідальний за безпеку станції, тієї трагічної ночи патрулював разом зі своїм напарником. Їхнім першим імпульсом було кинутися — крізь «щось схоже на вихровий туман, з якого сипався попіл» — туди, де «половина будівлі була знищена вщент».