З 2022 року в Росії вийшли десятки фільмів і серіалів про війну в Україні. Незалежне видання «Медуза» проаналізувало ці виробництва та дійшло висновку: всі вони переповнені кліше. Водночас вони чітко показують, як змінювалися наративи державної пропаганди. Тут і «українські нацисти», і «захист Донбасу», і «злочини українських збройних сил».
Але при уважнішому розгляді у фільмах можна помітити ще більше: цілковиту байдужість самих кінематографістів. Те, як пропагандистські кліше 2000-х розвивалися далі. І — глибоке невдоволення щодо власного уряду.
За чотири роки, що тривала ця війна, російська влада намагалася створити альтернативну культуру — без митців з «антимілітаристськими поглядами» та «нетрадиційними цінностями». Однак зробити це виявилося вкрай складно: фільми про війну з Україною знімають, але дивляться їх без ентузіазму.
Свастики і сатанинські ритуали
Показовий приклад — фільм «Свідки», де добра операторська робота знищена сценарієм. Той рясніє грубими перебільшеннями: золотий барельєф із Адольфом Гітлером у штабі українських збройних сил, сцена, де українські солдати змушують музиканта виконати гімн нацистських люфтваффе.
Пропагандистські кліше тут сприймаються буквально: якщо бійці збройних сил України — «нацисти», то вони мусять носити свастики; якщо йдеться про захист російськомовного населення Донбасу, треба показати, як українці буквально знищують цих людей.
У фільмі «СВОї. Балада про війну» спочатку здається, що співчуття до головних героїв — російських солдатів — важливіше за демонізацію ворога. Але це відчуття розвіюється наприкінці: бійці заходять у село і без суду розстрілюють цивільних. А ще, просто зі злості, — курку.
Ці фільми не можуть внятно відповісти на головне питання: навіщо ця війна взагалі. Звичні пропагандистські аргументи тут не рятують — кінематографістам не вдається вплети їх у сюжет органічно. Тези телепропаганди про «нацистів» і навіть «сатаністів» в Україні переносяться на екран без прикрас. У «Свідку», наприклад, українські солдати беруть участь у якійсь сатанинській оргії з ритуальним убивством.
Захід як ворог
Аргумент про те, що війна нібито необхідна для захисту населення Донбасу, кінематографісти ілюструють напрямки. У «Свідку» напередодні 24 лютого українські солдати планують захоплення Донбасу і удар по Росії. «Кулак вже стиснутий, тепер треба тільки вдарити — аж до Ростова», — каже один із них під час підготовки до наступу.
Образ «війни проти Заходу на українському фронті» російська влада почала активно просувати лише з початком часткової мобілізації у вересні 2022 року. Фільм «Кращі у пеклі», що вийшов у прокат у жовтні 2022-го, випередив свій час. У ньому противники зображені без героїчних чи демонічних рис — і воюють там навіть не «росіяни» проти «українців», а «білі» проти «жовтих».
Для творців «Кращих у пеклі» особливо важливо показати, хто саме посварив «братів» між собою. Через монолог оповідача фільм позиціонує війну в Україні як громадянську, організовану набагато підступнішим ворогом — Заходом.
У фільмі «Алдан» «війна проти Заходу» стає буквальною: головний злодій — американець, який намагається розібрати маленьку українську дівчинку на органи для продажу заможним європейцям. Усі вороги, включно з українцями, розмовляють англійською.