За пилом покритим зеленим брезентом від магазину й складу Катерини Колмикової лишилися лише обгорілі, покручені металеві стелажі та купи попелу.
Коли 16 червня ринок, де розташовувалися ці приміщення, потрапив під удар російського дрона й ракети, це був уже другий раз, коли Колмикова втратила бізнес через війну Росії проти України.
Чотирма роками раніше вона разом із чоловіком Максимом покинула мережу успішних магазинів у Маріуполі, коли місто атакували й окупували російські війська.
«Це було наше минуле життя»
До повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року подружжя мало вісім магазинів на чорноморському узбережжі. Максим торгував побутовою технікою, Катерина — сумками.
«Іноді здається, що це сталося не зі мною. Я відкрила перший великий магазин у 2015-му. Потім, у 2018-му, — другий, у центрі міста. Це була мрія», — розповіла вона. «Ми працювали, знали, заради чого. Бізнес стабільний, гроші є. Час жити для себе. Саме це ми й планували».
Вона також виступала в місцевому театрі й насолоджувалася маріупольськими пляжами. Повноцінне життя знищила війна.
Російські війська оточили місто, взявши в облогу українських захисників на металургійному комплексі «Азовсталь». Артилерія безладно бомбила житлові квартали, вбиваючи тисячи людей.
«Найстрашнішим було не те, що ми бачили, а те, що чули», — сказала Колмикова. «Коли горить будинок і чуєш, як люди кричать. Немає ні пожежників, ні лікарів. Чуєш крики сусідів, яких спалюють живцем. І нічого не можеш вдіяти».
Втеча і ціна розлуки
У березні 2022 року родина покинула місто під обстрілами. Спочатку — Західна Україна, потім — Київ.
Найважче виявилося прощання з 14-річним сином. Подружжя вирішило відправити його за кордон — він поїхав до Ізраїлю заради безпеки та можливості завершити освіту. А потім настало 7 жовтня 2023-го.
«Це був шок, бо я відправила його, заплативши ціну розлуки заради його безпеки. Моє життя рухнуло. Приблизно півтора місяця я була сама не своя. Зверталася по допомогу до психіатрів і психологів», — розповіла Колмикова.
Після закінчення школи її син обрав Ізраїль. Тепер, маючи ізраїльське громадянство, він служить в Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ).
«Єдине, чого я ніколи не прощу Росії, — вкрадений час», — сказала вона. «Вони змусили мого сина передчасно подорослішати і тепер забирають час у моїх батьків, які старіють. Кажуть, треба пробачати. Цього я їм ніколи не прощу».
Новий початок — і новий удар
З часу втечи з Маріуполя подружжя змінило 15 орендованих квартир. Катерина заробляла виступами в театрі, Максим їздив на вантажівці.
Три роки тому вони знову відкрили магазин. Він успішно розвивався — зокрема завдяки гумористичним рекламним відео, які Колмикова викладала в мережі, — і набирав постійних покупців.
Подружжя — серед майже півмільйона внутрішньо переміщених осіб, що живуть у Києві. Близько 20 000 із них — вихідці з Маріуполя. Житло є гострою проблемою для багатьох, і Росія намагається нею скористатися: Колмиковій телефонували з окупованого міста і розповідали «який чудовий Путін» і як Маріуполь стане «новим Лас-Вегасом».
«Є люди, які повернулися від відчаю. Це ганьба. Вони потрібні на нашому боці», — сказала вона.
Вночі після удару один із покупців надіслав Колмиковій фото магазину в огні. Подружжя одразу виїхало на місце.
«У мене був лише один страх: це єдине джерело доходу — як платити за квартиру до першого числа?» — згадала вона.
Колмикова записала відео зі сльозами, стоячи біля ринку, що горів: «Прикро починати знову з нуля після Маріуполя. Але вдруге — не так боляче».
Місяць потому вона зізналася, що жалкує про вкладений час і сили, — але лишається «оптимістичною людиною». Подружжя розпродує залишки товару, що зберігалися в квартирі або очікували на пошті. Після нападу вони отримали тисячи слів підтримки й навіть пожертви.
А це, сказала Колмикова, означає, що вона не має права здаватися.
«Люди кажуть: \"Ви міцна родина, головне — живі\". Кажуть, Бог не дає людині понад те, що вона може витримати», — сказала вона. «Але навіщо мені ця сила? До чого Він мене готує?»