Останні тижні позначені суттєвим загостренням воєнної напруги в Балтійському регіоні. Литва, Латвія й Естонія — всі члени НАТО — тепер регулярно стикаються з порушенням свого повітряного простору українськими дронами. За даними Києва і балтійських столиць, ці безпілотники, що прямують для ударів по цілях у Росії, збиваються з курсу через російські засоби радіоелектронного придушення й опиняються на чужій території.
На початку травня кілька безпілотників, що збочили з курсу, розбилося в Латвії — один пошкодив нафтосховище. Ці події спровокували політичну кризу й призвели до відставки уряду. Минулого тижня над Естонією збито дрон, а ще один змусив Литву тимчасово зупинити залізничне та авіасполучення.
Через кілька днів Служба зовнішньої розвідки Росії (СВР) і представник країни в ООН виступили з погрозами на адресу балтійських держав — їх звинуватили в тому, що вони нібито відкрили повітряні коридори для українських безпілотників і розміщують на своїй території операторів дронів. Зростаюча напруга підвищує ризик прорахунків — і саме тому регіону терміново потрібні механізми деескалації та канали комунікації.
Небезпечна нова нормальність у Східній Європі
Дедалі частіші інциденти з дронами та прямі воєнні застереження Москви свідчать про два вкрай небезпечні процеси.
По-перше, довго очікувана горизонтальна ескалація російсько-української війни вже відбувається. Нещодавні події стали першим за кілька десятиліть випадком, коли в державах — членах НАТО лунали сирени повітряної тривоги. Хоча Москва та балтійські столиці поки що уникли прямого зіткнення, його перспектива видається реальною, якщо в найближчі тижні напруга не спаде. Як зазначила прем'єр-міністр Литви Інга Ругінєне після останнього інциденту: «Війна ближча, ніж будь-коли».
Балтійські держави розташовані між материковою Росією на сході та Калінінградом — її ексклавом — на заході. Латвія і Литва межують з Білоруссю, союзником Москви, на своїх південно-східних кордонах. Глибоко вкорінені історичні образи посилюють конфронтаційне сприйняття. Одного інциденту може виявитися достатньо, щоб ситуація переросла в каскадну регіональну кризу.
По-друге, це не тимчасовий спалах нестабільності, який сторони можуть просто перечекати. Нова нормальність у безпеці Східної Європи виявляє численні геополітичні суперечності, що стали системною проблемою. Жодна зі сторін не здатна самостійно контролювати цю динаміку — ризики прорахунків залишаються надмірними.
У відповідь обидві сторони пропонують те саме: дедалі войовничішу демонстрацію сили. Москва обіцяє удари по центрах прийняття рішень у балтійських країнах. Міністр закордонних справ Литви Кястутіс Будріс, зі свого боку, публічно заявив, що НАТО має «показати росіянам, що ми здатні прорвати їхню маленьку фортецю в Калінінграді». Простий повтор жорсткої риторики й політичного позерства лише погіршуватиме становище для всіх.
Потреба в новому субрегіональному механізмі безпеки
Щоб уникнути сповзання до великої війни, Балтії терміново потрібен субрегіональний механізм зниження воєнних ризиків із каналами деескаляційної комунікації з Москвою. Механізм має бути повністю деполітизованим — виключно у веденні військових, а не політиків.
Конкретна пропозиція: тимчасовий де-факто механізм військово-військової комунікації за участю п'яти країн по обидва боки лінії розподілу. З боку НАТО — Литва, Латвія, Естонія та Польща. З іншого боку — Білорусь, що перебуває у воєнному союзі з Москвою. Для роботи цього механізму не потрібно жодних політичних або юридичних угод — лише спільна мета уникнути ескалації через непорозуміння.
Формально цей формат міг би спиратися на мережу двосторонніх угод зміцнення довіри і безпеки, які Білорусь уклала з усіма трьома балтійськими державами та Польщею понад 20 років тому. Ці угоди перестали виконуватися наприкінці 2020 року, але ніколи не були розірвані й можуть бути відновлені.
Перші кроки вже зроблено: нещодавно білоруські військові повідомляли польських і балтійських колег про безпілотники третіх країн. Польська та балтійська сторони публічно підтвердили практичну корисність такого обміну. Тепер вони можуть просто відповісти взаємністю.
Цей механізм не вирішить принципових суперечностей між геополітичними антагоністами регіону. Але він вкрай потрібний для зниження ризиків у час, коли будь-яка ескалація може втягнути регіон у повноцінну війну.