Провал гучний і передбачуваний. Система повітряного бою майбутнього (SCAF), франко-німецький проект вартістю 100 мільярдів євро, офіційно запущений президентом Еммануелем Макроном і канцлером Ангелою Меркель 2017 року, втратив своє серце: 8 червня обидві держави оголосили, що спільного бойового літака 2050-х років не буде. Навколо нього мали будуватися завтрашні системи повітряних озброєнь, включно з дронами.

Авіабудівники, що не поділили лідерство

Два виробники, залучені до проекту, — французький Dassault (з його Rafale) і франко-германо-іспанський Airbus (з Eurofighter) — перекладають відповідальність за провал один на одного, попередньо розсварившись за право вести програму. Dassault докоряє Airbus у спробах привласнити компетенції, яких тому бракує у військовій сфері, і звинувачує Берлін у надмірній залежності від США в питаннях оборони. Airbus у відповідь звинувачує Dassault у націоналізмі: компанія, яку живлять замовлення французької держави, завжди будувала свої літаки самостійно і виставляла своє лідерство як прапор.

У цьому полягає парадокс флагманів. Такі компанії, як Dassault, Thales або двигунобудівний Safran, є опорою французького суверенітету і мають великий успіх на експортних ринках. Але саме тому вони відмовляються ділитися з партнерами-конкурентами технологіями найвищого рівня: малопомітністю, бортовими обчислювачами, комунікаційними системами. Зрештою, політики нічого не нав'язують своїм промисловцям.

Без спільного визначення потреби

Париж і Берлін залучали військових та авіавиробників до роботи над проектом ще з 2010-х. Франко-німецький тандем дав потужний імпульс, але навіть не узгодив базової передумови: спільного визначення потреби. Яке повітряне озброєння знадобиться обороні Європи в горизонті 2050–2100 років? Без чіткої відповіді проект зазнавав тиску в кожній із двох країн. Останніми місяцями канцлеру Фрідріху Мерцу довелося відстоювати SCAF перед власним міністерством оборони.

Крім того, війна Росії проти України поставила під сумнів доцільність настільки масштабного проекту в умовах, коли поле бою підпорядковане промисловому використанню дронів і далекобійних ракет.

Програють усі

Підсумки гіркі. Навіть якщо Франція й опанувала відповідні технології, вона не зможе дозволити собі бойовий літак самостійно: лише витрати на розробку оцінюються в 50 мільярдів євро впродовж десяти років. Втрачено і дорогоцінний час для європейської оборонної співпраці. Ті самі суперечності переживає ще одна стратегічна програма — танк майбутнього, що також виросла з франко-німецької угоди і суттєво відстає від графіка.

Тим часом війна, яку веде Росія, вимагає швидких рішень у тих сферах, де держави беруть зобов'язання на десятиліття. Європа не може обмежуватися купівлею зброї з полиць американської чи азійської промисловості. Перед нею стоїть завдання прив'язати середні військові держави до власних промислових програм — як-от Іспанія, що приєдналася до SCAF 2019 року. Залишається сподіватися, що крах цього проекту стане уроком і дозволить скромнішим, але дієвим ініціативам рухатися вперед в інтересах спільної оборони.

За матеріалами Le Monde.