«З початком війни я втратила будь-яке бажання слухати музику. Просто не було ні часу, ні сил на мистецтво. На початку великого вторгнення мистецтво здавалося мені чимось дуже далеким» — розповіла в інтерв'ю 2022 року українська композиторка і скрипалька Катаріна Гривул. Пізніше вона повернулася до музики, але давалося це їй вкрай важко.
Амбієнт-музикант Очерет зізнається, що йому важко завершувати проєкти: «Майбутнє розмите, тому я намагаюся жити тут і зараз, здійснювати свої мрії і бажання, бо справді не знаю, що станеться протягом наступного тижня».
Обидві цитати — з книги «Ukrainian Field Notes. Sound, Music, and Voices from Ukraine After the Full-Scale-Invasion» Джанмарко Дель Ре, щойно виданої лондонською Velocity Press. Це третій том серії — у 2023 і 2024 роках виходили проміжні матеріали та супровідні компіляції.
300 інтерв'ю за чотири роки
Дель Ре — за його ж словами, «епізодичний митець і кінорежисер зі здоровою схильністю до прокрастинації» — чотири роки збирав матеріал. Він вів розмови з людьми зі сцени експериментальної музики і занурювався в українську культуру, історію та повсякденне життя. 500-сторінкове дослідження він описує як «запрошення для читачів прислухатися уважніше» — не лише до музики, але й до голосів і досвіду тих, хто за нею стоїть.
Проєкт почався з інтерв'ю для блогу A Closer Listen і переріс у щомісячний подкаст на лондонській Resonance FM. До кінця 2025 року Дель Ре провів понад 300 розмов з людьми зі світу музики — музикантами, діджеями, продюсерами, власниками лейблів та активістами. Жанровий фокус — електронна й експериментальна музика: амбієнт, дрон, нойз.
Він свідомо не орієнтувався на відомість: охоплював різні регіони країни, спілкувався з цивільними і солдатами, квір-митцями, маловідомими авторами — яких знаходив через Bandcamp і SoundCloud або за рекомендаціями. Більшість розмов відбувалася онлайн, частина — під час особистих поїздок в Україну.
Матеріал систематизований тематично: класичні інтерв'ю чергуються зі зведеними розділами, де зібрані різні думки й авторський аналіз. Паралельно Дель Ре вивчав соціальні мережі, пресу і українську культуру загалом — щоб вписати музичну сцену в ширший контекст.
Звук як зброя, звук як свідок
У розділі про психологічні наслідки вторгнення автор спирається на мемуари журналіста Станіслава Асєєва. Після початку російської агресії 2014 року той залишився в Донецьку репортувати, а пізніше два з половиною роки провів у полоні проросійських сепаратистів. У катівні «Ізоляція» — колишньому мистецькому центрі — шум вуличного руху здавався чужим. Ліфт у підвалі, де Асєєва утримували спочатку, — єдиний звук там — відраховував час, що минав.
Дель Ре також аналізує використання звуку як інструменту катування: гучна рок-музика під час побиття, примусовий спів радянських пісень під час знущань.
Небезпека екзотизації
Окремий розділ присвячений різним звукам самої війни — від сирен тривоги, що щодня лунають перед ударами, до складніших акустичних ситуацій. При цьому Дель Ре застерігає від екзотизації. Приклад — альбом «Under Certain Light and Atmospheric Conditions» (2025) австралійського продюсера Бена Фроста, де між записами з Китаю і Куби опинилася сирена з Києва. Автор порівнює це з «акустичним магнітом на холодильник».
«Спроба описати [війну] за допомогою сирен повітряної тривоги — це ніби скорочений шлях, що спирається на найбезпосередніші асоціації: вони гучні й шокуючі, але й доволі поверхові», — каже Саша Андрусик, яка керує кураторською платформою Ukoh Music та інді-лейблом Kyiv Dispatch.
Єдина помітна прогалина книги: людей, яких згадують або інтерв'юють, варто було б представляти докладніше. Так, легендарний рок-музикант Андрій Кузьменко і його гурт Скрябін — для України приблизно те саме, що Depeche Mode, — за межами країни залишаються практично невідомими.
«Ukrainian Field Notes» — масштабний документ про українську сцену експериментальної музики і водночас широке, майже феноменологічне осмислення звукового ландшафту війни. Фундаментальна праця.