Із анексією Криму у 2014 році Путін перетворився в очах росіян на лідера, який «відновив історичну справедливість». Дванадцять років по тому тріумф обернувся трагедією для тих, хто там живе.
На першу річницю анексії Путін зізнався: ще під час запуску операції він особисто наказав військовим готуватися «до будь-якого сценарію». На запитання про ядерну готовність відповів: «Ми були готові до найгіршого».
«Питання закрите»
«У серцях і думках людей Крим завжди був і залишатиметься частиною Росії», — заявив він у березні 2014 року перед Федеральними зборами. «Народ проголосував. Питання закрите. Повернення до попереднього устрою немає», — повторив у вересні 2016-го.
Наратив виявився настільки переконливим, що низка впливових західних політиків публічно виявила розуміння позиції Москви — попри норми міжнародного права й двосторонні угоди, що однозначно фіксували: анексія незаконна. Серед «співчутливих» — Ніколя Саркозі, Сільвіо Берлусконі (відвідав Крим особисто) і Ґергард Шрьодер.
Мінськ без Криму
Мінські домовленості лютого 2015 року під егідою ОБСЄ стосувалися виключно сепаратистів Донецька та Луганська. Крим лишився поза дужками — бо інакше Росія за стіл переговорів не сіла б.
Водночас «прив'язування» півострова до Росії йшло повним ходом: новий аеропорт, нові траси і у 2019-му — Керченський міст завдовжки 18 кілометрів. З Сибіру і далеких регіонів Росії прибували нові мешканці — займати місця татар та українців, витіснених із рідних осель. За українськими даними, з 2014 по 2018 рік на острові оселилися понад 140 000 росіян. Населення до 2021 року становило 1 934 630 осіб. Туристичний потік того ж року сягнув 9,4 мільйона.
Деякі європейські дипломати у приватних розмовах допускали: з часом Крим може стати де-факто частиною Росії — можливо, через визнаний на міжнародному рівні референдум або якусь форму компенсації Києву.
Театр воєнних дій
2022 рік покінчив із цим сценарієм. Путін розпочав повномасштабне вторгнення, і Крим перетворився на театр бойових дій.
Сьогодні над ним літають дрони, що вже знищили нафтопереробні заводи й об'єкти критичної інфраструктури. Під загрозою — сухопутний коридор до материкової Росії і Керченський міст. Дефіцит пального, електроенергії та води став буденністю. Влада евакуювала дітей із літніх таборів — зокрема з «Артека», що щороку приймає тисячи дітей з усієї країни. Туристи скасовують бронювання, збитки галузі — колосальні.
Але удар по Криму — це удар і по особистому образі Путіна. Людина, що вже забезпечила собі місце в підручниках як «збирач земель», тепер може залишитися в пам'яті як той, хто поклав людські життя і перетворив чорноморський курорт на пекло.