Йоганн Вадефуль прилетів до Києва в п'ятницю ввечері — вчетверте відтоди, як очолив зовнішньополітичне відомство Берліна. Сам наполягав: ситуація «не що інше, як історична», і Німеччина мусить знати, де стоїть. Відповідь для нього однозначна — на боці України.
Але приїхав із порожніми руками. Найголовнішого — підтвердження нових поставок ракет Patriot — не привіз. Міг лише запевнити: переговори з партнерами тривають, а нові враження допоможуть просувати це питання активніше.
Тривоги й загиблі
Уже під час першої промови перед ветеранами — повітряна тривога. Захід перенесли до підвалу готелю. Навпроти сидів Зеленський — і цього вистачило, щоб зберігати спокій. Але пізніше міністр дізнався: під час того нальоту загинули двоє.
Під час іншої тривоги він побачив, як мешканці київських кварталів збираються біля підземних переходів, не відриваючи очей від застосунку на телефонах. Після обіду — рух далі на схід. У Полтаві сирени лунали майже щогодини й кожного разу вихоплювали делегацію зі сну.
Харків: 30 кілометрів від фронту
Головна мета — Харків. Вздовж доріг — знищені заправки, блокпости під сітками від дронів. Місто функціонує за 30 кілометрів від лінії вогню.
Липень 2026-го став найкривавішим для цивільних з початку повномасштабного вторгнення: понад 470 загиблих. Постійні тривоги покликані виснажувати — і роблять це методично.
Мер показав гостю зруйноване депо метро й електростанцію. Страх перед зимою великий: без достатньої кількості перехоплювачів Росія знову може суттєво пошкодити інфраструктуру. Губернатор Харківської області сприйняв візит як сигнал: місто не кинули.
Те, що Вадефуль приїхав за добу до 35-ї річниці незалежності, — не формальність. Для місцевої влади це важить більше, ніж протокол.
Обіцянки та хитринка Сибіги
У Києві Вадефуль зустрівся з українським міністром закордонних справ Андрієм Сибігою. Той прийняв його в міністерстві між стендами з дронами й автономними бойовими системами українського виробництва — і водив між ними з очевидною гордістю.
«Українсько-німецькі відносини могли б стати фундаментом для нового економічного дива Берліна», — кинув Сибіга. З хитринкою в очах.
Вадефуль відповід харківським студентам: «Коли ця війна скінчиться, у нас буде великий спільний скарб — те, що ми знаємо одне одного. І з цього Німеччина й Україна зможуть зробити дуже багато».
Враження привіз. Рішень — ні
У неділю ввечері міністр повернувся до Берліна поїздом. Обіцянок роздав чимало — активніше переконувати країни, у яких ще є ракетні запаси. Але чи знайде він розуміння серед партнерів — питання відкрите.
Сьогодні, у День незалежності, обіцянок буде ще більше. Проте самою символікою Путіна від нової мобілізації не зупинити.