Українці знали, що масований удар неминучий. Після того як Росія тижень тому пригрозила посилити атаки на Київ, багато хто проводив ночі в підземних укриттях.
Ми перебували на два поверхи під землею — і все одно відчували і чули потужні вибухи нагорі. Потім з'явилися російські дрони — мабуть, із додатковою вибухівкою або для розвідки наслідків ракетного удару. Потім знову ракети.
Понад 41 000 людей — серед них майже 4 500 дітей — переночували в укриттях Київського метро. Це рекордна цифра за останні роки, повідомила компанія метрополітену.
Хоча Москва попереджала, що удари ставатимуть ще жорстокішими, цей практично не відрізнявся від того, що Київ уже бачив багато разів. Росія знову заявила, що б'є по військових об'єктах — але постраждали цивільні.
Виходячи з укриттів після удару, люди з жахом дивилися на свої квартали, змінені до невпізнанності. Вибиті вікна, автомобілі — обгорілі та скручені до купи металобрухту.
У Києві тієї ночі загинули щонайменше шість людей; смерті та руйнування — і в інших містах країни. У Дніпрі влучення у два житлові будинки забрали життя щонайменше 16 людей.
Понад 90 людей отримали поранення в обох містах. Харків на північному сході, де також зазнали ударів об'єкти енергетики та цивільна інфраструктура, повідомив про 10 поранених, серед них дитина. Атаки зафіксовано й в інших регіонах країни.
Виноградар: суцільні руйнування
У Виноградарі — зазвичай тихому передмісті Києва — ми побачили суцільні руйнування. Висотки з вибитими вікнами, обгорілі остови машин на тротуарах, пил і дим у повітрі. Місцеві розповідали, що чули щонайменше три потужних вибухи. Кількох сусідів з тяжкими травмами забрали до лікарні.
Анна живе в дев'ятиповерховому будинку прямо поруч з епіцентром одного з вибухів. Зі сльозами вона розповіла, що серед повністю знищених автомобілів — її машина. Але справа не лише в машині чи будинку.
«Будинок відремонтують, але не наші душі», — сказала вона. «Увесь будинок, уся Україна у жалобі. За що нам це?»
Допомога й ліквідація наслідків
Після удару почалася масштабна робота на місцях. Біля будинку Анни рятувальники перевіряли стан людей, психологи від державних служб розмовляли з наляканими мешканцями, волонтери роздавали їжу та воду.
Поліція відганяла людей від висоток — уламки скла продовжували падати з розбитих вікон. Неподалік хлопці з сусіднього двору разом із комунальниками прибирали уламки біля дитячого центру — на залишках вікон ще були видні намальовані фіолетові метелики.
Місто повертається до ритму
Варто відійти від епіцентру вибуху — і відчуття звичайного життя поступово повертається. За рогом від будинку Анни двоє дітей гойдалися на гойдалці й з подивом дивилися на метушню в своєму кварталі.
Іще далі дорожники клали новий асфальт, автобуси їхали за розкладом — ніби за кілька кварталів не відбулося нічого надзвичайного.
Це київський спосіб жити з війною: як би боляче не вдарило — місто повертається до своїх повсякденних ритмів.