Інтерв'ю з австрійським полковником Маркусом Райснером для ntv.de.

Пане Райснере, два дні тому українська армія завдала удару по російському оборонному підприємству. Чи може це вплинути на фронт?

На супутникових знімках та відеозаписах атаки на завод «Титан Барикади» поблизу Волгограда ідентифікуються три влучання. Зйомка з землі фіксує серйозні пошкодження щонайменше одного цеху. Підприємство виробляє пускові установки для мобільного тактичного ракетного комплексу «Іскандер М», обладнання для стратегічних ракетних військ і компоненти для інших ракетних систем. Влучання, ймовірно, матиме наслідки для перебігу бойових дій. Примітно й те, що росіяни не змогли захистити цей об'єкт від українських ударів.

Росія демонструє слабкість — над Москвою дим, на заправках черги, солдат відкрито критикує ситуацію на фронті. Настрої змінюються?

Той солдат — нагороджений відзнаками — вимагав зустрічі з Путіним особисто, бо ситуація на фронті критична. Результат: його заарештували.

Тим не менш Росія відчуває тиск від українських ударів. У соцмережах цивільні — часом у паніці — скаржаться на атаки. Повітряні удари України досягли такої інтенсивності, що їм вдається проривати пояс протиповітряної оборони навколо Москви. Супутникові знімки показують: зараз споруджується п'яте оборонне кільце навколо столиці — наявних засобів не вистачає для її захисту.

Яким є баланс авіаударів? Чи перехоплює Україна ініціативу?

Стратегічна повітряна кампанія Києва помітно прискорюється. Росія досі завдає масованих авіаударів раз на п'ять–десять днів, але щоденна кількість ударних дронів скоротилася приблизно до ста. Тим часом Україна щодня задіює до 300 дронів — утричі більше. Кожні чотири–п'ять днів українці атакують близько 600 машинами. У стратегічних повітряних ударах наразі фіксую щонайменше паритет між двома сторонами.

Стратегічна повітряна кампанія дає вимірювані результати. Чи мав Путін вибір, крім як публічно визнати проблеми з постачанням?

Те, що Путін відкрито заговорив про труднощі з постачанням бензину й дизеля — нетипово. Напередодні представники нафтогазових компаній посилалися на «технічні проблеми з обслуговуванням» — які цілком можна пов'язати з українськими ударами. Путін запевнив: все під контролем. Навіть він більше не може замовчувати очевидне. Утім, за його словами, Росія має понад мільйон тонн резервного палива.

Ці резерви витрачаються?

Так, і паралельно обговорюється заборона на експорт дизельного палива. Вживаються заходи для стабілізації паливного ринку. Але не варто забувати: російські соцмережі теж переповнені відео, де дрони б'ють по українських заправках або підстанціях. Такі кадри заспокоюють населення.

Отже, стратегія Кремля — транслювати впевненість?

Так, Путін чітко сказав: метою Росії лишається розгром України. Жодних ознак відступу на цьому рівні немає, і ситуація ще не зайшла так далеко, щоб режим відчував екзистенційну загрозу.

За чим можна буде визначити справжню кризу?

Це залежить від того, чи зможе Україна утримувати нинішній тиск упродовж наступних тижнів і місяців. Якщо ситуація стане критичною, сигналом послужить ескалація — і в риториці, і в діях Путіна. Досвід попередніх років показує: хороший індикатор — коли Кремль починає погрожувати ядерною зброєю.

Як це було у 2022 році?

Коли чотири роки тому ситуація для Росії на Херсонщині різко погіршилася, США поставилися до ядерних погроз настільки серйозно, що почалися переговори. Якщо тиск на Росію стане надмірним, аналогічний сценарій цілком можливий. Ядерна доктрина Росії передбачає право відповісти ядерною зброєю навіть на конвенційні удари — це частина цієї гри. Польська зовнішня розвідка попереджає про можливий удар по Балтії — «маленькі зелені чоловічки», як у 2014-му в Криму. Москва має кілька варіантів ескалації.

Чи відкриється Кремль до переговорів? Може, поза публічним полем розмови вже тривають?

Я в цьому переконаний. Хоча б нещодавній обмін полоненими — 160 осіб з кожного боку — свідчить: сторони знаходять спільну мову. Певний обмін відбувається і на рівні керівників держав. Зеленський через Білорусь передав сигнал про готовність до переговорів. Ще навесні минулого року він визнав: Україна наразі не в змозі відвоювати окуповані території. Але Київ прагне заморозити лінію фронту й утримати Донбас. Саме донбаське питання блокує будь-яку угоду. Якщо тиск на Росію продовжуватиме зростати, можливе перемир'я, яке залишить Донбас під контролем України — принаймні на перший час.

Чи реально уявити, що Путін відмовиться від максималістських вимог?

На мою думку, справжній перезапуск можливий лише з новим російським керівництвом. Навіть якби переговори привели до якоїсь угоди — Путін відчував би себе обманутим. Чому він мав би поступатися після того, як скомпрометував себе вторгненням? Кремль, спираючись на логіку «удару в спину», готуватиме наступну кампанію. Він взяв би паузу, адаптував армію — і повернувся. Без гарантій безпеки Україна не матиме жодного захисту від нової агресії.

І все ж Зеленський пропонує переговори. Навіщо?

Українці розуміють: якщо росіяни не підуть на переговори, наступить ще одна зима. Російська армія ще має потенціал для ескалації взимку — цього Україна хоче уникнути. Переговори самі по собі завжди мають сенс: щоб не тиснути на противника настільки, що він вчинить щось ірраціональне. Крім того, це можливість прощупати ситуацію — чи дають власні дії ефект, чи є сигнали готовності поступитися. Ці правила діють і в цій війні. А ця війна теж колись скінчиться.

Маркус Райснер — полковник Генерального штабу Збройних сил Австрії, начальник Інституту базової підготовки офіцерів Терезіанської військової академії. Щопонеділка оцінює ситуацію на українському фронті для ntv.de.