26 червня президент України Володимир Зеленський оголосив, що доручає Службі безпеки України розпочати 40-денну кампанію проти російських цілей — аби «вплинути на державу-агресора і примусити її до завершення війни».

Відтоді Київ різко посилив удари по Росії: по лініях постачання на окупованих територіях і в Криму, а також по Москві та Санкт-Петербургу — в серії ракетних атак великої дальності, що спровокували паливну кризу в країні.

Три тижні від старту. Що вже вийшло і що це означає для подальшого перебігу?

Чому 40 днів?

Орися Луцевич, керівниця Форуму України аналітичного центру Chatham House, вбачає у цьому формулюванні відсилку до православного християнства, адресовану Путіну.

«Зеленський — майстер наративної вистави, — каже вона. — Думаю, це посилання на 40 днів у чистилищі, де вирішується: пекло чи рай. Меседж: ми вже вважаємо вас мертвими. Тепер ваше рішення — рятувати себе чи ні».

Луцевич вказує і на виборчий підтекст: «Вибори до Думи — у вересні. Частина задуму — дати Путіну зрозуміти, що це підриває його владу, коли ти робиш усе, аби принести війну до Москви і Санкт-Петербурга».

Філіпс О'Браєн, професор стратегічних студій Університету Сент-Ендрюс, дає тверезішу оцінку: «Це психологічна кампанія. Ніхто не розраховує, що 40 днів змусять Росію капітулювати. Це спосіб сказати: "Ми можемо перенести війну до вас"».

Що входить у кампанію?

Кілька паралельних напрямів: стратегія середніх ударів по лініях постачання та кампанія дальніх ударів по нафтопереробних заводах, військово-промислових об'єктах, флоті й великих містах.

Австралійський генерал у відставці Мік Раян у своєму Substack «Futura Doctrina» описує її насамперед як «операцію впливу», покликану примусити Росію завершити вторгнення. За його словами, станом на 5 липня Генеральний штаб України заявив про виведення з ладу 42,74% нафтопереробних потужностей країни — вісім заводів вражено за місяць, понад 60 резервуарів знищено або пошкоджено, сукупні втрати галузі — $13,5 млрд.

Лише за тиждень до офіційного старту до кампанії вже зарахували 13 ударів великої та середньої дальності: аеродроми Саки і Гвардійське, авіаційні ангари в Криму, нафтовий термінал у Санкт-Петербургу, Ярославський НПЗ на північ від Москви, НПЗ у Калузькій області і нафтовантажний термінал порту Висоцьк на Балтиці.

Що вже вийшло?

Москвичі, які ніколи не очікували, що війна так відчутно постукає до них, нині бачать гігантські стовпи диму від палаючих НПЗ і масові рейди дронів над столицею. Черги на автозаправках — дехто ночує в машинах по кілька діб. На окупованому Криму удари по мостах і дорогах до півострова призвели до відключень електроенергії й відчуття облоги.

Інститут вивчення війни зафіксував і внутрішньополітичне тертя: «Успішні кампанії середніх і далеких ударів України змусили ультранаціоналістичний інформаційний простір Росії зіткнутися з реальністю. Коментатори звинувачують федеральний уряд у нездатності створити єдину систему ППО, здатну захистити приватний бізнес і критичну інфраструктуру».

Чи змінилась позиція США?

Луцевич вважає, що успіхи в перенесенні війни на територію Росії сприяли зміні тону адміністрації Трампа. Контраст разючий: лютий 2025-го — публічний рознос Зеленського в Овальному кабінеті («у вас немає козирів»); тиждень тому — саміт НАТО в Анкарі, де Трамп дав зрозуміти, що Київу може бути дозволено виробляти ракети-перехоплювачі Patriot за ліцензією.

«Це найбільший видимий успіх Анкари. Психологічно це важливо, бо раніше здавалося немислимим, що США нададуть Україні ліцензію на таку складну збройну систему», — сказала Луцевич. За її словами, це свідчить: Росія програла спробу завоювати Україну — хоч крок поки радше символічний.

Що далі?

Денис Штілерман, головний конструктор і співзасновник українського виробника ракет Fire Point, не виключає ударів по військових об'єктах у Москві новими балістичними ракетами — починаючи з вересня: «Я практично на 100% впевнений, що вони не зможуть ефективно перехопити».

Є й оцінки того, що Україна може знову спробувати відвоювати землі в Росії — виснажені підрозділи тонше розтягнуті майже на половині ділянок, де раніше намагалися наступати.

Луцевич переконана: кампанія, попри публічне позиціонування як 40-денної, продовжиться і може набрати ще більшого розмаху.