Двоє розмитих силуетів над гончарним кругом, пальці в глині. Один — ветеран, який втратив зір у бою й тепер навчає сліпих побратимів. Повільно виникає щось схоже на чашку.
Іван Шостак, 37 років, каже, що зробив понад тисячу таких виробів — і не бачив жодного. Гончарство з'явилось у його житті лише після того, як він осліп в одній із найдовших і найкривавіших битв в Україні.
Вибух над головою
До армії він повернувся на початку повномасштабного вторгнення — але не одразу: чекав народження другого сина. Раніше воював на сході після 2014 року. Другий контракт тривав кілька місяців.
У березні 2023-го, під час боїв у Бахмуті, граната вибухнула прямо над ним. Вибух знищив очі. Ще — струс мозку, черепно-мозкова травма, зміщення шийних хребців.
Справжнє випробування почалося вдома. Тогочасна дружина не витримала — пішла. Батьки залишились.
«Була сім'я — після поранення сім'ї не стало», — каже Шостак.
Він провів півроку в ліжку. Біль глушив медикаментами. Відчай — нічим.
«Жити можна навіть у повній темряві»
Побратим, що приїхав у відпустку, відвіз його до реабілітаційного центру для людей, які втратили зір. За місяць там навчили користуватись телефоном, тростиною, вести побут.
«Виявилося, що жити можна навіть у повній темряві», — згадує він.
Одного дня разом з іншими підопічними він отримав запрошення до гончарної майстерні. Зліпив першу тарілку. «Після цього прийшло відчуття, що я ще можу щось робити».
Від реабілітації — до бізнесу
Регулярні заняття переросли в продажі, а потім — в інструкторську роботу. Перший проєкт «Гончарство в темряві» у Вінниці підтримали Швеція і Програма розвитку ООН. Тепер Шостак веде власний бізнес: троє помічників, кераміка продається переважно через Instagram.
Майстерню в квартирі облаштував старший брат — теж військовий. Суворого графіка немає: сідає за круг лише тоді, коли добре на душі.
«Глина — такий матеріал: якщо тобі погано, нічого не вийде. Все ламається, виходить криво. Тільки коли почуваєшся добре — все виходить чудово», — пояснює він.
Колір для глазурування він вибирає сам — покладаючись тільки на уяву. Кожен виріб несе емблему десантно-штурмових військ: купол, крила, меч і девіз «Ніхто, крім нас».
Ветеран навчає ветерана
У реабілітаційному центрі Шостак працює поруч із ветераном Вячеславом Садовським, 47 років. Той служив від початку вторгнення; у 2024-му дрон вибухнув поруч і пошкодив ліву половину обличчя — п'ять операцій.
Шостак тримав руки Садовського у своїх і пояснював, як і куди тиснути на глину.
Директор Подільського реабілітаційного центру Роман Штогрин каже: шестеро з одинадцяти учасників проєкту вже заробляють на гончарстві. Майже всі — ветерани.
«Важливо, що ветеран навчає ветерана. Ми рівні. Розуміємо і підтримуємо одне одного», — каже Штогрин.
«Я маю двох дітей, яким маю допомогти пройти через життя, — каже Шостак. — І своїм прикладом показати, що за нього треба боротися».