Цьогоріч очікують найбільших продажів поезії за всю історію спостережень. Британські продажі «Одіссеї» за чотири тижні до 25 липня зросли на 1 400% проти того ж відрізку минулого року. У США — плюс 76% з початку року. Крістофер Нолан витворив з Гомера бестселер, хоча до самого фільму є питання — і перекладачка Емілі Вілсон, чий сучасний переклад найпопулярніший, їх перерахувала.

Але якщо відкинути «ефект Одіссеї» — поезія і без неї на підйомі. Рухає нею, зокрема, те, що критики зневажливо кличуть «інстапоезією»: миттєві підбадьорливі сентенції, без щільної гри зі словом і без прозорої музики добре перекладеного епосу. Та навіть такі вірші тягнуться до того, що не передати повсякденною мовою. І читачі відгукуються.

Цифри продажів, утім, груба міра. Вони не кажуть, що відчуває людина від гарного вірша, які спогади він підіймає, який морозець відчуження пробирає і яка мить розгубленості. Поезія може відмовитися розкриватися повністю. Краще поринути у відчуття, які вона творить, ніж розгризати її як головоломку. Вона потрібна в надзвичайній ситуації — коли звичайні способи писати й говорити не дістають до моменту, почуття чи думки.

Харків, 30 кілометрів від кордону

Те, що з'ясувалося в репортажах з України: коли катастрофа не маячить здалеку, а нависає прямо над головою — поезія потрібніша, не менш. Найзахопленіше читання поезії, яке траплялося в житті, відбулося у прифронтовому Харкові — за 30 кілометрів від кордону з Росією. Поетеса розповідала, як дряпала вірші на стіні тюремної камери в Росії. Глядачі беззвучно ворушили губами, промовляючи вивчені напам'ять слова Сергія Жадана, поки він їх читав.

Іноземний кореспондент Ліндсі Гілсам, яка десятиліттями висвітлювала війни й гуманітарні кризи, давно це розуміє. Її антологія I Brought the War with Me — добірка поетів різних часів і географій із власними оповіданнями — сильна саме цим. Поезія з Гази, від палестинських авторів по всьому світу — Хайї Мохаммед, Фаді Джудаха — складає разом один із найбільш зосереджених документів про життя серед катастрофи: написана з терміновістю і концентрацією, яких не досягне жоден інший жанр.

«Жодна поезія не врятує від танка»

Правда, як казала у 2022 році українська поетеса Галина Крук: «жодні метафори не діють проти людини з автоматом… жодна поезія не врятує від танка». Катерина Яковленко додала: найочевидніша поезія, яку породжує повномасштабне вторгнення, — асемічна й вписана у саму землю: «Руїни та покинуті будинки, спустошені ліси, спалена земля і дороги, побиті танками — почали нагадувати літери й ненаписані речення».

І все ж — з разючою швидкістю — поезія в Україні почала писатися після 24 лютого 2022-го. Вона виявилась формою, що найефективніше тримає розпад сенсу від шоку насильства. Вірші можна писати швидко, з обмеженими засобами, у сховищі, у траншеї.

Романістка Вікторія Амеліна — яку пізніше вбила російська ракета, що влучила у ресторан, де вона їла, — припинила писати романи й перейшла до поезії. Деякі твори заперечували власний статус поезії: наче уламки мови після осколкового влучення. У вірші «Не поезія» в перекладі Юіллема Блекера є рядки: «Але реальність війни / пожирає пунктуацію / сюжетну структуру / структуру…»

Талісман і мандарини з кісточками

Молодий автор Артур Дронь, який прослужив у Збройних силах України понад три роки, писав не про відвагу і героїзм — він ліпив маленькі, делікатні меморіали загиблим побратимам або фіксував начебто нічим не примітні миті. Один вірш — про дитину в безіменному селі біля лінії фронту, яка стала неофіційним талісманом солдатів. На Різдво вони лишають хлопчикові «пакет з нашими розкришеними батончиками Snickers / і мандаринами. / Тими, що з кісточками, / але такими солодкими». Не новинний матеріал і не для підручника з історії — але матеріал для вірша. Ярина Чорногуз пояснила свою роботу як поетеси-солдата просто: «документація почуттів».

Серед катастрофи вірші виживають, часто обстрижені до найесенційніших форм — плач за мертвими, колискова для дитини, прокляття. Людям потрібні ці речі. Вони свідчать про те, що живуть. І у поезії більше шансів вижити, ніж у більшості того, що люди роблять і створюють. Вона може стати пам'ятником, тривалішим за бронзу.