Василь Крупич знає, що таке воювати за Україну. Він розповідає про жахливі сцени з боїв на сході, в Донбасі, де кулеметник якимось чином вижив під натиском російських військ — то молячись, то плачучи.
Але минулого грудня, вже перебуваючи в тилу, Крупич зазнав нападу з боку власних співвітчизників під час пошуки ухилянтів від призову. За його словами, двоє чоловіків проігнорували вимогу показати документи й утекли. Коли патруль кинувся навздогін, Крупича жорстоко побили монтировкою. Він провів шість тижнів у лікарні.
«Він зламав мені ребро, я лежав і не міг дихати», — розповів ветеран. «За що ми воювали, якщо солдатів тепер можна бити?»
Військова омбудсменка України каже, що такі напади стали «регулярними» й перетворилися на «серйозну проблему» — поки країна намагається мобілізувати чоловіків у п'ятий, виснажливий рік повномасштабного вторгнення Росії.
Понад 600 нападів
Про це тут воліють мовчати — бояться годувати російську пропаганду. Проте в останньому звіті Національної поліції зафіксовано понад 600 нападів на співробітників ТЦК з початку обліку; там же застерігають, що агресія стає «дедалі більш загрозливою».
Першим гучним сигналом стала квітнева хвиля: кількох рекрутерів зарізали — одного смертельно. Потім цього місяця у Львові близько 200 протестувальників оточили офіцерів, що намагалися затримати підозрюваного ухилянта, і перекинули їхній автомобіль.
Ці заворушення потрапили в заголовки після того, як президент Зеленський засудив насильство стосовно військовослужбовців. Його суперечливе рішення звільнити міністра оборони Михайла Федорова через конфлікт з головнокомандувачем означає, що спроби розв'язати кризу з мобілізацією забуксують.
Чому чоловіки чинять опір
Причини різні: від страху перед передовою — тепер кожен знає когось пораненого або вбитого — до небажання іти воювати у війну без видимого кінця.
Єдиний сплеск ентузіазму після першого ривка на фронт припав на кінець 2023 року, коли Україна розпочала контрнаступ на півдні та сході. Він не тривав довго.
Саме тоді почалася фаза «жорсткої мобілізації» — так її характеризує депутат від опозиції Олександр Гончаренко. «Ці офіцери полюють на людей на вулицях і подекуди застосовують доволі жорсткі методи», — каже він. «Насильство породжує насильство. Це величезна проблема, і вона загострюватиметься».
Військовий аналітик Іван Ступак погоджується. «У нас почалася нестача особового складу на полі бою, постійні втрати. Верховне командування мусило заповнювати ці втрати, тож запустили «бусифікацію»». Так українці називають мобільні патрулі, після яких чоловіки опиняються в автобусах і вирушають служити. «Коли потрібно ще п'ять тисяч людей, починають хапати — і якщо ті відмовляються, справа доходить до бійок на вулиці».
Скарги на самих рекрутерів
На кожну історію про напад на офіцера ТЦК є й розповіді про насильство з боку самих рекрутерів. Уповноважений Верховної Ради з прав людини зафіксував торік понад 6 000 таких скарг — удвічі більше, ніж у 2024 році. Серед них — звинувачення у побитті й незаконному затриманні.
Кирило Огданський досі хвилюється, коли згадує те, що сталося з ним у Дніпрі минулого листопада. До університетського професора, звільненого від мобілізації, підійшов на вулиці чоловік у цивільному й захотів перевірити його статус призовника. Для таких патрулів є правила, зокрема обов'язкова присутність поліцейських, тому Огданський відмовився виконувати вимоги.
«Один вибив телефон з моєї руки, двоє ззаду впхнули мене в автобус. Коли я запитав, що відбувається, один почав бити мене по голові. Він кілька разів вдарив мені в ніс», — розповів Огданський. Він пам'ятає погрозу: «Я можу зателефонувати командиру, і ти поїдеш до Покровська». Натомість професор провів два тижні в лікарні з підозрою на травму шиї.
Огданський подав офіційні скарги, але вагався, чи говорити публічно. «Російська пропаганда дуже активно використовує подібне. Але така проблема існує, — пояснює він. — Якщо всі мовчатимуть, то чому це зупиниться? Жоден чиновник не має права поводитися так».
Реформи без завершення
За шість місяців на посаді міністра оборони Михайло Федоров таки почав запроваджувати реформи: строкові контракти для нових призовників із можливістю відстрочити подальшу службу, вищі зарплати — передусім за найризикованіші посади. Але реформу системи призову так і не завершили — його звільнили. Серед пропозицій, що залишилися на папері, — передача патрулів ТЦК поліції та належна психологічна підготовка офіцерів.
Україна вже відкрито визнає, що проблема існує. Але зараз у країні лише виконувач обов'язків міністра оборони — і жодного вирішення.
Василь Крупич пишається своєю службою — татуювання на шиї проголошує «Слава Збройним Силам України» — але страждає від нічних кошмарів. Коли в його машину влучив FPV-дрон, він зміг витягти одного товариша в безпечне місце. Двох інших побачив згорілими.
«Ми виконуємо свій обов'язок. Ми воювали, захищали своїх людей — а тепер нас б'ють», — каже він. Коли мова заходить про те, що могло б мотивувати людей іти добровільно, він згадує підвищення зарплат. Але потім знизує плечима.
«Інакше не можна. Наших хлопців треба замінювати. Але ніхто не йде добровольцем. Усі бояться вмерти».