Слов'янськ і Краматорськ у Донецькій області цього літа обросли бетонними блоками і протидроновими сітками. Фронт — за 20 кілометрів. Вздовж головних вулиць встановлюють «зуби дракона», обмотані колючим дротом, залишаючи просвіти лише для пішоходів. У передмісті риють рови й окопи.
«Ми більше не виходимо рано вранці й після заходу сонця — дрони вже досягають міста. Не купаємося в озерах, бо артилерія б'є в цей район. Не виїжджаємо з міста, бо FPV-дрони чатують поблизу трас. Мої діти не граються надворі без нагляду — в траві можуть бути уламки», — каже 47-річна бухгалтер Марія Смолкова, яка чекає біля пункту роздачі води в Слов'янську.
Слов'янськ — один із найстаріших грязьових курортів України, з понад 190-річною історією. Нині він зачинений для відвідувачів. 8 липня 59-річний чоловік отримав поранення під час купання в озері від російського обстрілу. На берегах тепер стоять великі попереджувальні знаки.
За даними Донецької обласної військової адміністрації, минулого тижня від російських обстрілів загинули 9 цивільних, 46 дістали поранення. З початку поточного тижня — ще 10 поранених.
Поки Марія з десятирічним сином наповнюють пляшки водою, над містом чути вибухи. Кілька керованих авіабомб влучають у Слов'янськ. На горизонті здіймається чорний дим, у повітрі — запах пожежі. Цього разу — автозаправна станція. АЗС, дороги, енергетична та водна інфраструктура стають мішенями дедалі частіше.
«Ситуація погіршується. Ворог застосовує керовані авіабомби та системи залпового вогню. Дрони заходять у місто частіше», — каже Вадим Лях, керівник військової міської адміністрації Слов'янська. Попри все, його команда продовжує підтримувати місто в робочому стані.
У центрі міста тривають ремонтні роботи там, де в квітні впала авіабомба вагою 1,5 тонни. На фасаді пошкодженої багатоповерхівки великими чорними літерами: «Я ненавиджу це прокляте Росію».
«У громаді Слов'янська зараз мешкають 39 000 людей. Комунальні служби, лікарня, банки — все працює. Пологове відділення відкрите», — каже Лях. Вагітних після огляду відправляють народжувати до безпечніших міст. Пологовий будинок у Краматорську давно зачинено через небезпеку.
Примусова евакуація дітей запроваджена лише для окремих районів обох міст. «Магазини відкриті, але там переважно товари для військових. Ми хочемо залишатися вдома, але я розумію — мабуть, час серйозно думати про виїзд», — каже Марія, підіймаючи пляшки з водою.
В обох містах досі перебуває багато дітей: близько 3 000 у громаді Слов'янська та майже 4 000 у громаді Краматорська. Щодня сотні людей виїжджають евакуаційними автобусами з Донбасу.
«Коли ми з трактористом виїжджаємо на поля, ділимося його чуйкою», — каже Микола, 60-річний водій міського позашляховика. «Чуйка» — детектор дронів для виявлення FPV-дронів. Саме вони найчастіше атакують комунальні машини, евакуаційні колони та цивільні автомобілі.
«До обстрілів звикаєш. Люди тримаються, поки є вода й електрика. Але взимку, якщо зникне тепло, ніхто вже не триматиметься за своє житло», — каже Олександр Погребний, інженер водоканалу Слов'янська. Він іде вздовж довгого траншею, де вже укладають нові труби.
Цього літа від російських обстрілів 50 000 мешканців Краматорська регулярно залишалися без світла. Вчителька музики Наталія Семак щовечора заряджає павербанки для всієї родини.
Сьогодні вона прийшла до мистецької школи № 1 у Краматорську, щоб відрахувати одного з учнів. 60-річний чоловік почав вчитися грати на баяні вже після початку війни. На початку літа його вбив російський дрон.
«До нас зверталися не лише діти, а й дорослі — хтось хотів навчитися співати, хтось грати на гітарі або баяні. Насправді люди шукали коротку паузу від війни. Щось, за що можна триматися у своєму житті — поза дронами й обстрілами», — каже Наталія.
Завершивши формальності, вона замикає кабінет і вирушає збиратися. Родина виїжджає з Краматорська до родичів. Тільки на літо, каже Наталія.