7 червня 2025 року Маріо Альберто Ловер Мартінез востаннє подзвонив додому — до Сьюдад-Іштепека в Оахаці. На день народження матері Амалії. Колишній офіцер ліквідованої мексиканської Федеральної поліції, він вступив до Іноземного легіону України в лютому 2025-го і надсилав у сімейний чат повідомлення щоразу, як ішов у бій. Того разу написав коротко: повернеться. Додав відео — підрозділ молиться перед виходом на завдання.
За два дні прийшло повідомлення від командира-колумбійця на ім'я Данте: Маріо загинув у прикордонній зоні під одночасним ударом дронів та автоматного вогню. Минає вже більше року. В офіційних документах він досі значиться як «зниклий безвісти під час бойових дій». Тіло залишилося на місці. Чи його забрали — невідомо.
Звідки беруться мексиканські добровольці
Справа Ловера — не поодинока. За даними організації Policías con Dignidad, Valor y Justicia, 2025 року щонайменше 18 колишніх офіцерів ліквідованої Федеральної поліції воювали у складі Іноземного легіону Збройних сил України. Ще 35 чекали дозволу вирушити на фронт, пише El Universal.
Федеральна поліція Мексики ліквідована за президентства Лопеса Обрадора — влилася в Національну гвардію, але без збереження вислуги і пільг особового складу. Офіцери, що мали за плечима 10–20 років у Мічоакані, Герреро, Чіуауа, Тамауліпасі, раптом опинилися без роботи і без компенсації.
«Після 10, 15, 20 років такого життя у тебе не просто технічні знання — у тебе є професійна ідентичність. Коли Федеральна поліція зникла, Мексика дозволила розпорошитися людському капіталу, на формування якого пішли роки і величезні ресурси», — каже експертка з питань безпеки Софія Уетт.
Відбір і дорога до Києва
Ловер служив у армії від 18 років — спочатку у військовій зоні Чіапасу, потім у Федеральній поліції, де пройшов підготовку разом із морськими піхотинцями США в Монтерреї, Соноре та Сіналоа. Здобув юридичну освіту за внутрішньою програмою. 2019 року набув розголосу після відео, де публічно протистояв тодішньому очільнику столичного Секретаріату громадської безпеки Омару Гарсії Арфучу під час протесту, що заблокував аеропорт столиці.
Пропозиція про Україну ходила серед колишніх колег: зарплата від 16 000 до 70 000 мексиканських песо на місяць ($900–$4 000+) залежно від ділянки фронту й ризику завдань, плюс страхування життя і резидентство після шести місяців контракту. Ловер полетів до США, пройшов психометричні й фізичні тести та перевірку зі зброї. Матері сказав, що їде на навчання.
Двоюрідний брат Ернесто Сарате розповідає: хто саме проводив відбір — родина достеменно не знає. «Вони діють як підпільні мережі вербування», — каже він. Маріо летів через Німеччину, потім потягом із Польщі добрався до Києва.
Контракт без виходу
Сарате розповідає: Ловер вже хотів повертатися — реальність не збіглася з тим, що обіцяли. Але шестимісячний контракт виходу не передбачав. «Якщо спробуєш піти раніше — отримаєш статус дезертира з позбавленням волі», — пояснює двоюрідний брат.
Мексиканське посольство в Україні підтримує родину від початку і повідомило: залишається лише чекати. Повернення останків ускладнене через час, що минув, і кліматичні умови після минулої зими. Щоб отримати хоч якусь фінансову компенсацію, хтось із рідних мав особисто приїхати до України на ДНК-тестування — витрати, непосильні для сім'ї.
Є ще одна пастка: Іноземний легіон просив рекрутів не реєструватися в мексиканському консульстві після прибуття. На фотографіях Маріо — уніформа з прапором США на рукаві. Офіційно він не значився як мексиканець. Через відсутність офіційного підтвердження смерті процедура репатріації заморожена.
«Нам сказали: всі подані документи лежать на паузі — і лежатимуть, поки уряд України не досягне перемир'я з росіянами і ті не зможуть передати тіло», — каже сестра загиблого Арселія Ловер.
Скільки їх?
Мексиканський уряд не оприлюднює дані про кількість своїх громадян, які воювали в Україні. За інформацією медіа і неофіційних джерел, від 2024 до 2026 року на боці Києва загинули щонайменше семеро мексиканців. Близько двох років посольства росії та України в Мексиці обмінюються взаємними звинуваченнями: Москва вважає вербування іноземних бійців порушенням Віденської конвенції, Київ відкидає поняття «найманців» — усі добровольці, наполягають там, воюють за власним вибором.