Ядерні держави на кшталт США чи Росії традиційно вважаються непереможними. Але війна в Україні та конфлікти навколо Ірану дедалі виразніше показують: мати ядерний арсенал — ще не гарантія перемоги.
Коли справи у росіян в Україні йдуть кепсько, Владімір Путін охоче демонструє чергову ракету. Нещодавно він пообіцяв, що ядерна ракета «Сармат» успішно випробувана й буде готова до розгортання до кінця року. Такими заявами він розраховує налякати Європу. Проте на полі бою в Україні подібні погрози не дають жодного відчутного ефекту — якщо взагалі колись давали.
Закономірність сучасних воєн
Війни нашого часу виявляють спільну схему: глобальна ядерна держава нападає на набагато меншу й слабшу країну. Задум — короткий військовий «вилаз» із рясним феєрверком авіаударів, «спеціальна операція», яка мала б швидко принести успіх. Далі відбувається те, про що Гельмут фон Мольтке знав ще понад сто років тому: «Жоден план не витримує першого зіткнення з ворогом». Ядерна держава зазнає поразок, менша країна тримається з несподіваною стійкістю, обидві сторони в'язнуть у патовій ситуації, а війна не знаходить кінця.