У вівторок сотні людей, переважно в білому, пройшли центром Києва за відкритою труною студентки університету — її вбила російська ракетна атака у вихідні, коли вона допомагала пораненим після попереднього удару.
Прощання з 20-річною Віталіною Яровенко розпочалося у Михайлівському золотоверхому соборі: священники читали молитви над труною, рідні й друзі підходили попрощатися з нею.
Родина попросила прийти на похорон у білому або у вишиванках замість чорного — щоб Віталіні «не було так сумно».
Хоча Яровенко була цивільною, її мати попросила провести для неї такий похоронний кортеж, яким в Україні проводжають полеглих воїнів. Кілька сотень людей пройшли за труною від собору вниз — до Майдану Незалежності.
Рух зупинили на кілька хвилин, щоб пропустити процесію. Водії виходили з машин і стояли мовчки. Дехто ставав на одне коліно, інші клали руку на серце.
Два удари по одному місцю
Яровенко — студентка четвертого курсу психологічного факультету Національного університету «Києво-Могилянська академія» — викладала у військовій навчальній школі при університеті.
У липні вона почала волонтерити з «Госпітальєрами» — українською медичною організацією, яка переважно надає допомогу на передовій і виїжджає на місця російських ударів рятувати поранених.
Рано вранці в суботу Яровенко виїхала на місце ракетного удару по Дарницькому районі Києва. Поки вона й інші волонтери перебували там, по тому самому місцю вдарили вдруге — так розповідають рідні й друзі.
Українські посадовці вже неодноразово звинувачували росію в тому, що вона б'є по житлових будинках двома ракетами підряд: перша приманює рятувальників, друга — вбиває або калічить їх. У військовому жаргоні це називається «подвійним ударом» (double tap).
На Майдані Незалежності натовп вшанував хвилиною мовчання всіх, хто загинув, захищаючи Україну.
Мати Яровенко, Наталія, стояла з мікрофоном у правій руці й великим портретом доньки — у лівій. Зі сльозами на очах, голосом, що зривався, вона говорила, що віддає найдорожче, що мала.
«Я віддала сенс усього свого життя, але я безмірно горда, — сказала вона. — Я не хочу героя вдома. Я хочу свою дитину вдома. Але такий був її шлях».
Поряд стояла інша мати — теж Наталія, — чиєю дочкою була 25-річна Єва Ройс: вона працювала разом із Яровенко і теж загинула.
Ройс ще не поховали — тіло сильно обгоріло, ідентифікація знайдених останків тривала. Її мати на церемонії мовчала: сама ще оплакувала власну дитину.
Така красива
Яровенко збиралася вступити на службу після закінчення четвертого курсу, розповіла її подруга Анастасія Алєксєєва.
«Її рішення волонтерити і допомагати людям у Києві після ударів показувало, наскільки серйозно вона ставилася до цього плану, — сказала 21-річна Алєксєєва. — Вона навіть не дожила до випуску».
Інша близька подруга, 19-річна Анна Донець, розповіла, що Яровенко збирала гроші для армії, волонтерила у військовому шпиталі та допомагала організовувати військову підготовку для молоді.
«Таких людей небагато, а вона поїхала туди допомагати людям, — сказала Донець. — Люди, як вона, формують майбутнє, і інші мають іти слідом. Але, на жаль, росія їх вбиває».
Донець описала Яровенко як надзвичайно смішну людину, поруч з якою всім ставало веселіше.
«Ми вчора згадували її гумор і сміялися, бо вона постійно дразнила всіх. З нею ніколи не було нудно, — сказала вона. — О восьмій ранку в навчальні дні, коли всі вже геть виснажені, вона з'являлася так, ніби виходить на подіум. Така красива — просто королева».
Сергій Бескрестнов, сімейний друг і радник президента з питань розвитку оборонних технологій, не міг підібрати слів.
«Ми розуміємо, що є війна, що гинуть чоловіки й жінки, — сказав він. — Але коли це відбувається далеко від фронту, з людьми, які допомагають... Не знаю. Слів зараз немає».
Перехоплювальних ракет катастрофічно мало
Тієї ночи росія випустила по Україні 220 ударних засобів: 35 ракет і 185 дронів, повідомили Повітряні сили. Двадцять сім — балістичні «Іскандер-М» або ракети, запущені з систем С-400. Українська ППО збила лише одну з них та ще одну керовану авіаційну ракету.
Тієї ночи в Києві загинули щонайменше дев'ятеро, ще 33 дістали поранення, повідомила українська влада. Атака ще раз показала критичну нестачу систем захисту від балістичних ракет. Країна значною мірою покладається на американські «Патріоти», але перехоплювальних ракет хронічно не вистачає.
Наприкінці церемонії люди один за одним підходили до труни й клали поряд білі квіти. Пізніше Яровенко поховали на військовому кладовищі у Києві — честь, яку рідко надають цивільним.
Мати говорила про майбутнє, яке уявляла для доньки, — і про майбутнє, яке, за її словами, українці мусять ще відстояти.
«Ми повинні витримати цю війну, щоб ця земля залишилася для наших українських дітей, — сказала вона. — На жаль, моя дитина тепер ляже в цю землю. Я б дуже хотіла зіграти їй гарне весілля, але сьогодні це вже неможливо».