Рамзан Кадиров у середині липня оголосив цифру, що мала б вразити: Чечня нібито відправила на війну в Україні понад 70 000 бійців — дев'ять відсотків усього чоловічого населення республіки. Насправді, за даними «Медіазони», станом на середину серпня на фронті загинуло 543 чеченці — 0,2% усіх зафіксованих російських втрат. При цьому чеченці загалом становлять 1,1% населення Росії.
Цифри, яких немає
«Медіазона», незалежний російський медіапроєкт у вигнанні, з початку повномасштабного вторгнення відстежує географію втрат у російській армії. Їхні підрахунки руйнують кадирівський наратив: реальна участь Чечні у війні вп'ятеро менша за середньоросійську — не кажучи про заявлені «70 000».
«Шеф добре розуміє ситуацію», — процитував The Economist людину з найближчого оточення чеченського керівництва. Кадиров «не хоче жертвувати своїм народом заради Росії».
Особиста армія та її справжня функція
«Кадирівці», приватна армія правителя, офіційно не входять до командної структури російських збройних сил. Американський аналітичний центр New Lines зафіксував: ця міліція «за згодою Путіна стала головною силовою структурою республіки». Для Кадирова вона потрібна насамперед усередині Чечні — не для відправки на небезпечні ділянки фронту.
За логікою режиму, масові втрати на фронті прямо загрожують стабільності Кадирова вдома. Травма двох недавніх воєн нікуди не ділась: «чеченці, яким більше 35 років, пам'ятають бомбардування й каральні операції за бучанським зразком», — пише The Economist про воєнні злочини, скоєні Росією на чеченській землі.
Фон: дві війни і пакт із Кремлем
Після розпаду СРСР Чечня 1991 року проголосила незалежність. Перша Чеченська війна (1994–1997) завершилась підписанням мирного договору, але статус республіки лишився відкритим питанням. 1999 року Москва, списавши на чеченців серію терактів, знову розпочала збройну кампанію. Перемога відкрила Кремлю шлях до встановлення проросійського уряду — спочатку під керівництвом Ахмата Кадирова, вбитого в теракті 2004 року. З 2007-го республікою править його син Рамзан.
Його правління відзначене систематичними порушеннями прав людини: насильство і політичні вбивства стали нормою. Кремлю байдуже — аби в Чечні було тихо. Грошові потоки з Москви тримають республіку на плаву, клан Кадирова живе в розкоші, більшість із приблизно 1,5 мільйона жителів — у бідності. 49-річний правитель могутніший за будь-якого іншого регіонального керівника Росії: він може дозволити собі ховати своїх людей від мобілізації.
Два роки тому Путін особисто відвідав Чечню — вперше за 13 років. Кадиров показав йому новий мікрорайон, що зводиться. Назва забудови: Путінський. Знак лояльності, зрозумілий без коментарів.
«Тіктоктрупи»
Ті небагато чеченців, що все ж з'являються на фронті, отримали, за словами інсайдера з владної вертикалі Грозного, «інструкцію не перегинати палицю й берегти себе». Результат — уникання гарячих ділянок. Російські військові блогери давно охрестили їх «тіктоктруппами»: ці бійці відомі мартіальними позами в соцмережах більше, ніж реальними боями.
Кадиров, схоже, цим цілком задоволений. Назовні він виставляє 70 000 добровольців і героїчні відео. Усередині зберігає армію для підтримки порядку в республіці. А Путін заплющує очи: поки Росія загрузла в Україні, нового збройного вогнища на Кавказі ніхто не хоче.