Якби у Росії Владіміра Путіна був офіційний девіз, яким би він був?
«Росія є такою, якою вона є, і ми не соромимося це демонструвати», — сказав одного разу в інтерв'ю міністр закордонних справ Сергій Лавров.
Нещодавно оновлену версію запропонувала ветеран естрадної та народної музики Надєжда Бабкіна. Отримавши нагороду від президента, вона заявила публіці в Кремлі: «Росія ніколи не здасться завдяки нашому чудовому, багатонаціональному генетичному коду». А хто «не любить це, може піти і отруїтися».
Фраза ця багато в чому уособлює Росію 2026 року — безсоромну, нерозкаяну і безкомпромісну. Як і сам Путін.
Кремлівський лідер не виявив жодного жалю за наказ про масштабне вторгнення в Україну — і жодного наміру припиняти бойові дії. Цього тижня Росія завдала чергового масованого ракетно-дронового удару по українських містах.
Форум під час війни
Атака відбулася напередодні щорічного Петербурзького міжнародного економічного форуму. Відомі західні інвестори та політики давно перестали приїздити. Організатори запевняють, що делегації з понад 130 країн та територій все одно візьмуть участь.
Для країни, яка шукає іноземні інвестиції, понад чотири роки війни з сусідом — погана реклама. Але удари по Україні тривають незалежно від форуму. Позиція Путіна незмінна: він вимагає, щоб Київ передав Росії контроль над усім Донбасом.
«Дух Анкориджа» випарувався
Минулого року російські чиновники розраховували, що американський президент Дональд Трамп тиснутиме на Київ і змусить його погодитися на умови Москви. Після саміту в Анкориджі вони місяцями говорили про «дух Анкориджа» — мовляв, Трамп і Путін дійшли взаємопорозуміння щодо України.
Жодної мирної угоди так і не з'явилося. «Не знаю про жодний дух Анкориджа, — заявив на держтелебаченні помічник президента з зовнішньої політики Юрій Ушаков. — Я ніколи не вживав цієї фрази».
Те, що задумувалося як коротка «спеціальна воєнна операція», перетворилося на криваву виснажливу війну п'ятого року. З лютого 2022 року Росія зазнала величезних людських втрат, збитків для економіки та технологічного занепаду. Тисячі міжнародних санкцій створили колосальне навантаження на бюджет: дефіцит зростав, економіка стагнувала.
Війна наблизилася й до дому. Українські дрони сягають вглиб Росії — нафтопереробні заводи та енергетична інфраструктура стали регулярними цілями. Минулого місяця атака на Московський регіон показала: систему протиповітряної оборони навколо столиці можна прорвати. Через побоювання ударів парад на Красній площі 9 травня скоротили.
Ескалація замість виходу
Відповіддю Кремля стала ескалація. Останні масштабні авіаудари по українських містах це підтверджують. Кремль заперечує відповідальність і звинувачує Київ: мовляв, Росія відповіла на удар по студентському гуртожитку в Старобільську, де загинула 21 людина. Українські військові заявили, що вдарили по штабу елітного дронового підрозділу «Рубікон» у тому ж місті. Чи та сама це будівля, яку ідентифікувала Москва, — вони не уточнили.
Тиха дискусія в Росії
Всередині Росії з'являються ознаки дискусії про те, чи не час закінчити війну — навіть у надконтрольованому медіапросторі.
Політолог Василь Кашин написав у журналі «Росія в глобальній політиці»: «Мета ліквідації антиросійського режиму в Україні на нинішньому етапі принципово недосяжна без повної воєнної окупації всієї країни, включно із західною її частиною. Для Росії це технічно неможливо».
Прокремлівський «Московський комсомолець» процитував коментатора Александра Носовича: «Експертне співтовариство розкололося між тими, хто виступає за продовження операції, і тими, хто вважає, що настав час її завершити, — бо найгіршим сценарієм є навіть не поразка, а нескінченна спецоперація».
Адвокат Дмітрій Краснов у тій самій газеті стверджував, що в російській історії «саме програні війни та принизливі перемир'я регулярно призводили до нових проривів і реформ... великі геополітичні втрати іноді були кориснішими за блискучі перемоги».
Побачити такі публікації в країні, де національна ідея збудована навколо перемог, — само по собі незвично. Але коли через кілька днів журналіст спробував перечитати одну зі статей, екран видав: «Помилка 404. Сторінку не знайдено». Доступ заблоковано.
Дискусія існує. Але вона має чіткі межі.