Війна в Україні вже перевершила Першу світову за тривалістю. І хоча порівняння між двома конфліктами неточне, його дедалі важче ігнорувати.
Окопи й артилерія: тактичні паралелі
На тактичному рівні в Україні відбулося повернення артилерії як провідного виду зброї. Протягом більшої частини першого року війни саме вона була відповідальна за переважну більшість втрат. Дрони відтоді змінили поле бою, але артилерія залишається незамінною для обох сторін.
Не менш помітним стало повернення розгалужених систем окопів. З часів ірано-іракської війни 1980–1988 років жоден великий міждержавний конфлікт не залежав настільки сильно від польових укріплень — окопів, бетонних загороджень і рядів колючого дроту. Масштабні маневри поступилися місцем боям, де просування вимірюється сотнями метрів.
Змагання на витривалість
Глибша схожість криється не в окопах чи артилерії — в самій внутрішній логіці війни. Як і Перша світова, конфлікт в Україні перетворився на змагання живої сили, промислових потужностей, економічної стійкості й політичної волі. Саме ці чинники, а не окрема зброя, швидше за все визначать кінцевий підсумок.
Під час Першої світової британські, французькі та німецькі уряди регулярно публікували списки втрат. Суспільство знало: перемоги нерідко коштують дорого. Командири розуміли, що головне питання — чи витримає власне суспільство порівнянні втрати довше за супротивника. Битви під Верденом, на Соммі і під Пасшендале загалом завдавали важких утрат обом сторонам — і в тилу це добре розуміли.
Рахунок 47:1 і що каже Генштаб
Стосовно України нас регулярно переконують, що Росія втрачає вбитими в кілька разів більше. Особливо неправдоподібний приклад — твердження Зеленського на початку 2026 року: на кожного загиблого українця нібито припадає 47 загиблих росіян.
Приблизно рік тому автор вечеряв у лондонському клубі з добре поінформованим колишнім українським урядовцем. На запитання про реальне співвідношення втрат той помовчав, а потім тихо відповів: «Таке саме, як у росіян». На уточнення про джерело — «Генеральний штаб».
Це одна приватна розмова, але публічно доступні дані її підтверджують. New York Times зафіксував, що втрати з обох сторін порівнянні: Росія зазнає більших, але не кратно більших. Населення Росії при цьому набагато більше, ніж в України.
Чому технологія не замінить піхоту
Нові дрони, автономні системи та технології точних ударів нерідко подають як відповідь на проблеми з живою силою. Дехто припускає, що роботизовані системи можуть компенсувати нестачу особового складу.
Але війна — це двостороннє змагання. Майже кожна значуща українська інновація отримувала у відповідь російську адаптацію, і навпаки. Результатом є безперервний цикл дій і протидій, а не вирішальний прорив жодної зі сторін.
Артилерія, танки, авіація й кулемети змінили характер воєнних дій між 1914 і 1918 роками, але жоден із них не усунув необхідність займати місцевість силами піхоти. Те саме справедливо сьогодні: дрони й ракети можуть знищувати й уповільнювати, але зайняти й утримати місцевість здатні лише наземні війська.
Що насправді зламало хід Першої світової
Дрібні штурмові та інфільтраційні групи, які обидві сторони задіюють на полях бою в Україні, разюче нагадують німецьких штурмовиків часів Весняного наступу 1918 року. Але й тоді інновація не дала тривалої переваги: британці й французи адаптувалися і вдосконалили нові тактики самі.
Стратегічний баланс у Першій світовій переломило не тактичне новаторство: прибуття понад двох мільйонів американських солдатів переконало Берлін, що час більше не на його боці. Україна не має жодної подібної перспективи сьогодні. При всіх розмовах про технологічну революцію, ця війна залишається змаганням людської витривалості — як і Перша світова сто років тому.