Настрій навколо війни в Україні змінився за останні місяці. Українські дрони атакували російську нафтову інфраструктуру, спричинивши дефіцит пального по всій Росії. Президент України Володимир Зеленський відкрито говорить про завершення війни «з позиції сили». Надія полягає в тому, що економічна криза в Росії спровокує соціальні заворушення і політичну нестабільність, які можуть призвести до краху правлячого режиму. Для російської історії це не було б безпрецедентним. Радянський Союз стрімко розпався на тлі економічної та політичної кризи в 1991 році. Але наскільки такий сценарій реальний для сьогоднішньої Росії?

Автор щороку їздив до Росії починаючи з 2022-го, і зміна настроїв там очевидна. У 2022-му все зводилося до виживання й пристосування до нової реальності — санкцій і війни. Впродовж наступних кількох років відбулася стабілізація, зростав оптимізм щодо здатності економіки адаптуватися. Але вже до 2026 року заговорили про економічний спад — іще до того, як ударив нинішній дефіцит пального.

Оскільки економіка працює на повну потужність, а витрати на армію залишаються недоторканними, єдиний спосіб приборкати інфляцію і збалансувати бюджет — скорочувати цивільний сектор через високі відсоткові ставки й податки. У січні 2026 року ПДВ підняли з 20% до 22%, а податки на малий і середній бізнес збільшили.

Уроки розпаду СРСР

На Петербурзькому міжнародному економічному форумі в червні пролунала думка, що важкі часи, найімовірніше, триватимуть іще щонайменше три роки. Тепер питання в тому, чи призведуть ці економічні труднощі до масових протестів і розколу серед еліт, як це сталося в пізньорадянський період.

Радянський Союз розпався за керівництва Михайла Горбачова, який провадив реформи з лібералізації економіки і політичної системи. Його рішення децентралізувати економічне управління підірвало радянську планову економіку і призвело до гострої нестачі продовольства.

Запровадження частково демократичних виборів 1989 року відкрило трибуну для опозиційних діячів — зокрема для головного суперника Горбачова Бориса Єльцина. У 1990-му ця трибуна лише розширилася, коли Горбачов передав повноваження радянським республікам. У поєднанні з економічною кризою, що поглиблювалася, це призвело до стрімкої втрати влади Горбачовим і розпаду самого Радянського Союзу.

Путінська Росія — інша країна

З 2000 року Владімір Путін проводить авторитарну консолідацію. Він послабив крихкі демократичні інститути, успадковані від Єльцина, і встановив жорсткий контроль над медіа. Паралельно він маргіналізував і усунув політичних опонентів — зокрема Алєксєя Навального.

Путін також приборкав великий бізнес. Найбільш показово це виявилося в справі ЮКОСу 2003 року, коли найбагатшу людину Росії Міхаіла Ходорковського ув'язнили за ухилення від сплати податків, а його нафтову компанію конфіскували. Ступінь кремлівського контролю над політикою і суспільством лише зріс після 2022 року.

Будь-яку несанкціоновану опозицію в Росії ліквідовано — через ув'язнення або еміграцію. Бізнесова еліта дедалі більше перебуває під контролем Кремля, тим паче що санкції змусили багатьох з них повернутися із Заходу. Війна також посилила вплив силовиків, воєнно-промислового сектору й армії — усі вони зацікавлені в стабільності режиму.

Черги на АЗС — ще не системна криза

Черги на російських автозаправках спокушають зробити висновок про масштабну економічну кризу, схожу на ту, що знищила Радянський Союз. Але автор, який був свідком обох ситуацій, категорично заперечує це.

Сучасна російська економіка ще функціонує. Після чотирьох років війни й санкцій повсякденне життя в більшості регіонів Росії майже не змінилося. Дефіцит пального, що розпочався в червні 2026 року, став, мабуть, першою справжньою кризою, яка вдарила по більшості населення з початку війни.

У російської влади є певний простір для маневру. Відсоткові ставки вже впали з 21% у 2024 році до 14,25% станом на червень. Можна також девальвувати рубль, щоб збільшити доходи від експорту енергоносіїв. Крім того, економіка Росії вже отримала тимчасове полегшення завдяки вищим нафтовим доходам від ірансько-ізраїльської війни. Економічне напруження є, але не на тому рівні, що змусив би Кремль погодитися на кардинальну зміну курсу.

Поки обидві сторони вірять у перемогу

Загальний баланс сил у війні на виснаження визначається й відносною слабкістю іншої сторони. І хоч Україна переживає вдалий перелом у війні, її економіка функціонує виключно завдяки західній фінансовій підтримці.

Найбільший донор — США — припинив фінансування після приходу до влади Дональда Трампа в 2025 році. ЄС змушений взяти витрати на себе, погодившись виділити 90 мільярдів євро упродовж наступних двох років. Але Україні потрібно більше.

На початку липня Росія продемонструвала нищівну силу, здійснивши хвилю ударів по Києву. У відповідь українські військові завдали ударів по нафтопереробних заводах у Ярославській і Ленінградській областях Росії.

Запаси американських ракетних комплексів Patriot в України вичерпалися, а нові надходження обмежені через іранську війну. Зеленський звернувся до США з проханням надати ліцензію на виробництво власних ракет-перехоплювачів. Але будь-яке таке виробництво, якщо воно колись і почнеться, майже напевно одразу стане ціллю для російських ударів.

Роки бомбардувань суттєво зруйнували енергетичну інфраструктуру України. Є реальна загроза того, що цієї зими Росія може зробити Київ, Харків і Дніпро непридатними для проживання — знищивши електро- і теплопостачання, що ледь не сталося в 2025 році.

З огляду на все це, Путін вкрай навряд чи поступиться тиску і відведе війська. Поки обидві сторони переконані, що можуть перемогти, перспективи швидкого завершення війни практично відсутні.

Александр Тітов — викладач новітньої європейської історії в Університеті Белфаста Квінз. Стаття вперше вийшла у виданні The Conversation і передруковується за ліцензією Creative Commons.