Київ, Україна — Перше, що пригадує Марія Бубнова про Азовське море, — це невеличкі вітрильники, які вони з подругами орендували, щоб плавати його теплими і майже прісними водами.
«Це була наша традиція — збиратися раз на рік», — розповідає темноволоса підприємиця, переселенка і мати двох дітей в інтерв'ю Al Jazeera.
Нині Азов більше не є для таких українців, як вона, місцем ніжних спогадів. Після вторгнення Росії в Україну 2022 року Москва захопила все узбережжя, а сотні тисяч людей змушені були рятуватися втечею.
Бубнова виросла в Маріуполі — портовому місті на південному сході країни з населенням майже півмільйона людей, найбільшому порту на Азові. Найдрібніше море у світі за площею порівняне зі Швейцарією; після розпаду СРСР 1991 року воно було поділене між Україною та Росією.
Тоді там поряд із двома гігантськими металургійними комбінатами, що давали 40 відсотків українського сталевого виробництва і забруднювали морське повітря, мирно існували санаторії та курорти.
Обминаючи рибальські флотилії та переповнені пляжі, десятки вантажних суден щороку вивозили мільйони тонн сталевих слябів, а також пшеницю, рослинні олії та вугілля до Чорного моря і далі — в Середземномор'я.
Майже 1 500 км (932 милі) українського берега Азову були найпопулярнішим бюджетним курортом для сімей із маленькими дітьми: у неглибокій воді практично без хвиль малеча могла безпечно плескатися.
Дорослі масово їхали до санаторіїв, де лікувальні грязи та термальні води допомагали боротися з артритом, шкірними захворюваннями й алергіями.
«З часів [російських] царів люди їхали на Азов, бо він цілющий», — каже Бубнова.
Пішли ні з чим
У 2011 році Марія Бубнова та її чоловік Сергій почали торгувати фруктами й овочами в Маріуполі, а згодом розширили бізнес до масового виробництва салатів і солінь.
А потім Росія почала методично руйнувати їхню справу.
У 2014 році Москва анексувала Кримський півострів, чия північно-східна частина обрамляє Азов, і допомогла сепаратистам виокремити два тоталітарних, економічно мертвонароджених «квазідержавних утворення» на північ від Маріуполя.
Подружжя Бубнових більше не могло збувати там свою продукцію через «прикордонні пункти пропуску» і «митниці», як вони розповідають.
Вони отримали грант від Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) на виробництво заморожених супів, однак запуск цього напряму зупинило повномасштабне вторгнення Росії в лютому 2022 року.
Маріуполь зазнав удару, якого не знало жодне інше українське місто: російська авіація та артилерія цілодобово бомбардували його, вбиваючи десятки тисяч мирних жителів і нищачи металургійні комбінати, інші заводи та підприємства.
Сім'я Бубнової залишила місто в середині березня того ж року.
«Ми не взяли нічого — геть нічого, просто вийшли», — каже вона.
Обстріли знищили їхнє обладнання вартістю на сотні тисяч доларів, а квартиру привласнили призначені Росією «власті».
Бубнова з двома дітьми виїхала до Нідерландів. Вони опинилися серед сотень тисяч українців, які покинули схід країни.
Знищений ВВП
Після вторгнення 2022 року Україна втратила весь Азов. За кілька тижнів російські сили окупували все узбережжя, створивши «сухопутний коридор» для закріплення контролю над Кримом.
Москва оголосила Азов своїм «внутрішнім морем», а 2023 року президент Росії Владімір Путін підписав указ, що забороняє Україні користуватися Азовом.
Втрата Азову підірвала українську економіку.
Море «завжди мало стратегічне економічне значення для України, насамперед як вузловий пункт логістики та експорту», — розповідає Al Jazeera Марина Горбашевська, завідувачка кафедри менеджменту і фінансів Маріупольського державного університету, евакуйованого до Києва.
Вона також покинула Маріуполь у середині березня 2022 року.
За її словами, Україна втратила близько 10–12 відсотків валового внутрішнього продукту (ВВП), однак ця цифра може бути «значно вищою» з урахуванням руйнування маріупольських металургійних підприємств.
Разом із мінеральними ресурсами інших окупованих Росією територій загальні втрати України склали 12,4 трильйона доларів — такі дані наводить дослідження компанії SecDev, канадської фірми з оцінки геополітичних ризиків, проведене на замовлення The Washington Post 2022 року.
Серед задокументованих втрат — майже дві третини вугільних шахт України; дві п'ятих запасів металів; третина рідкоземельних мінералів, зокрема літію; п'ята частина природного газу та 11 відсотків нафтових родовищ.
Аби закріпити контроль над Азовом, Москва взялась зводити кільце доріг і залізниць навколо моря.
Для Москви «набуття» Азову стало пропагандистським інструментом і кроком до посилення державного контролю над економікою.
«Росія використовує гасло про Азов як «внутрішнє море» у пропагандистських цілях і відносить витрати на інфраструктуру навколо нього на рахунок стимулювання внутрішнього попиту на промислову продукцію за державним замовленням», — каже київський аналітик Олексій Кущ в інтерв'ю Al Jazeera.
Піррова перемога над масовими похованнями
Втрати України, однак, не рівнозначні здобуткам Росії.
Металургійні комбінати Маріуполя — це неремонтопридатні руїни, і відновити виробничі процеси, що потребували залізної руди з центральної України, буде вкрай важко.
Промислові здобутки Росії дорівнюють «майже нулю», стверджує Кущ, адже Москва може нині використовувати лише промислову зону міста Мелітополя, що за 200 км (124 милі) на захід від Маріуполя.
Москва трубить про «відновлення» Маріуполя, але українські посадовці стверджують: нашвидкуруч споруджені будівлі стоять на масових похованнях убитих мирних жителів.
Незважаючи на те, що повітря навколо Маріуполя стало чистішим, морська вода перебуває в жахливому стані через зруйновану каналізацію і забруднення внаслідок обстрілів.
Не менш важливою є й проблема відтоку мізків: біженці з цього регіону осідають в інших частинах України або на Заході.
Провівши півтора року в Нідерландах із дітьми, Бубнова возз'єдналась із чоловіком і оселилась у Славутичі — колишньому місті-супутнику закритої Чорнобильської атомної електростанції на північ від Києва.
Як і решта переселенців, вони змушені пристосовуватися до нового місця з мізерними коштами й майже без майна.
«Я нічого не знаю. Доводиться докладати всіх зусиль, щоб знайти себе, почати працювати», — каже вона.
Після ретельного планування вони з чоловіком заснували нову компанію з виробництва консервованих супів у пакетах, а їхня 19-річна донька Аліна розробила новий рецепт борщу — традиційного українського супу зі буряком.
Вихід до Каспію?
Є один можливий розвиток подій, здатний докорінно змінити геополітичний статус Азову і поховати шанси України повернути його.
У 2007 році Кремль оприлюднив плани будівництва каналу між Азовом і багатим нафтою Каспійським морем по низовині, що з'єднувала їх мільйони років тому.
Канал відкрив би каспійським державам — Казахстану, Туркменістану та Азербайджану — вихід до Чорного і Середземного морів.
У разі реалізації проєкт склав би конкуренцію Суецькому каналу і зміцнив роль Росії в регіоні, де за вплив борються Китай і Туреччина.
«Він діятиме проти Китаю, проти Туреччини, частково навіть проти Ірану», — каже київський аналітик Ігар Тишкевич в інтерв'ю Al Jazeera.
«Якщо Росія вийде з війни і спробує продати цей проєкт США як інфраструктурний, що обмежує китайську експансію, то це дуже погано для нас, — зазначає він, — бо тоді Україна просто перетвориться на заваду, що стоїть на шляху проєкту зі своїми вимогами повернути окуповані території».