Під час державного візиту до Китаю президент Трамп почув від Сі Цзіньпіна лекцію з давньої історії. Китайський лідер згадав пастку Фукідіда — Пелопоннеську війну між Афінами і Спартою, що спалахнула через неспроможність двох наддержав узгодити власні інтереси. Здогадатися, яку роль відводить собі Китай в цій аналогії, нескладно.

Сі не залишав місця для двозначностей: «Чи зможемо ми разом відповісти на глобальні виклики і принести більше стабільності у світ?» У приватній частині переговорів, де йшлося про Тайвань, позиція Пекіна була ще чіткішою.

Пекінське резюме переговорів зафіксувало: якщо тайванське питання вирішити правильно, відносини збережуть «загальну стабільність. Інакше між двома країнами виникнуть тертя і навіть конфлікти, що поставить під серйозну загрозу весь комплекс відносин». Трамп негайно заморозив угоду про постачання зброї острову на 11 мільярдів доларів — на час консультацій з Тайбеєм.

Путін — наступний у черзі

Апелювати до Фукідіда Сі не доведеться з Владіміром Путіним, який прибув до Пекіна мало не одразу після відльоту борту номер один. Привід — 25-а річниця Китайсько-російського договору про добросусідство, дружбу та співробітництво. Путіна приймуть тепло, представлять рівним, його країну — наддержавою. Для домашньої аудиторії картинка прийнятна.

Але щодо того, хто в цих відносинах старший партнер, сумнівів немає. Такого дисбалансу сил між Росією і Китаєм, як сьогодні, ще не було: російська економіка порівнянна з італійською, тоді як китайська зіставна зі США. Військова машина Росії чималенька, але неефективна — про це свідчить хроніка «спеціальної воєнної операції» в Україні.

Сировина в обмін на технології

Росія перетворилася на постачальника сировини — зернових, деревини, нафти і газу. Одне з головних завдань нинішнього саміту — прокладання другого транссибірського газопроводу, аналога вже недіючого «Північного потоку». (Побічним наслідком конфронтації Трампа з Іраном стало зростання російського нафтогазового експорту до Китаю.)

Натомість Китай лідирує у штучному інтелекті, постачає Росії передові технології та фінансує кампанію в Україні. Без цієї підтримки російська економіка вже давно б упала.

Путін розуміє своє становище. Вдома — інфляція і нескінченна війна. За кордоном — втрата ключових союзників: Сирії, Ірану, терористичних проксі Тегерана. По інший бік столу Сі перебуває на підйомі: вибудовує культ особи маоїстського зразка, розширює китайський вплив через «Пояс і шлях», контролює критичні мінерали по всьому світу.

Китайське століття

Геополітична картина, що складається в Пекіні, однозначна: настає китайське століття — так само як попереднє належало США, а 19-те позначилося британською гегемонією. Навіть диктувати умови в торгівлі Вашингтон вже не може: коли Трамп ескалував тарифи за принципом «удар за удар», Сі відповів симетрично і нагадав, що «у торговельних війнах переможців немає».

Захід досі не знайшов відповіді на більш напористий Китай. КНР має жахливі показники у сфері прав людини, переслідує меншини, порушила договір щодо автономії Гонконгу, звинувачується у неоколоніалізмі в Африці — і водночас є надто великим гравцем, щоб його ігнорувати.

Тайванське питання стає дедалі небезпечнішим. Якщо Путін зміг вторгнутися в Україну, а Трамп має намір окупувати Ґренландію — що ж заважає Сі замислитися над Тайванем?

Чи можливий договір

Уникнути пастки Фукідіда — це більше, ніж просто поступатися Китаю. Потрібні реалістичні відносини: визнання законних прагнень Пекіна до мирного возз'єднання за згодою, натомість очікування від Китаю участі у відновленні миру — в Україні та на Близькому Сході.

Жоден із цих конфліктів Китай не починав, але відчуває їхні наслідки і має важелі для тиску на Москву і Тегеран. З Китаєм можливий договір — попередні американські президенти це розуміли. США та Європа є незрівнянно важливішими економічними партнерами для Пекіна, ніж Росія чи Іран. Але це відкриття, схоже, оминуло автора «Мистецтва угоди».