Президент Дональд Трамп висловився про покійного сенатора США Ліндсі Грема з надмірною похвалою — такою, яку він зазвичай приберігає для тиранів. Важкий тягар нести в могилу, хоч Грем його й заслужив. Саме таким було його підлабузництво щодо президента — після того як він сам колись таврував Трампа безрозсудним, упередженим недоумком.
Щодо Трампа Грем то охолодав, то розпалювався знову — і зрештою дійшов до найгарячішої відданості. У 2015 році він балотувався проти нього на президентських виборах — звідси й оцінка «недоумок» — але після перемоги Трампа змінив позицію. Наприкінці першого президентства Трампа, після штурму Капітолію з метою зірвати підрахунок голосів виборчої колегії — і погроз на адресу тодішнього віцепрезидента Майка Пенса — Грем заявив: «Не рахуйте мене. Досить є досить».
Він швидко переглянув своє рішення, прорахувавши: хоч Трамп і програв вибори 2020 року — а відстоювати цю позицію у світі Трампа потребувало мужності — республіканської партії він не втратив. Тож «досить» виявилося не зовсім достатнім. З Трампом так завжди.
Оцінюючи його «старанне підлабузництво», Джерард Бейкер із Wall Street Journal стверджував, що «покірність Грема служила вищій меті». Показова покірність — це точно.
«Шлях Грема від неоконсервативного критикана до непримиренного "ніколи-трампіста" і до захопленого фанбоя президента Трампа міг би правити за дорожню карту морального, інтелектуального та інституційного занепаду партії Рональда Рейгана», — написав Бейкер.
Але «вища мета» цього захоплення полягала в тому, щоб утримати позицію серед інших фанбоїв — щоб Трамп його слухав. У другий термін Трампа віцепрезидент Джей-Ді Венс похвалявся: «Одне з досягнень цієї адміністрації, яким я найбільше пишаюся, — США більше не купують зброю і не постачають її Україні».
Той самий віцепрезидент грубо кричав на президента України Володимира Зеленського в Овальному кабінеті. Трамп долучився до цієї засідки у лютому 2025 року; у серпні він прилетів на Аляску, щоб буквально розстелити червону доріжку для президента Росії Владіміра Путіна та поспілкуватися з ним у президентському лімузині.
Сенатор Грем помер через кілька годин після повернення з десятого, з початку повномасштабної війни, розпочатої Путіним у 2022 році, візиту до України. Оскільки війна закрила повітряний простір, шлях до Києва пролягає нічним поїздом із Польщі — десять годин у дорозі. Це не для слабкодухих і не для тих, хто дружить лише в сонячну погоду.
У Києві Грем оголосив, що йому вдалося домовитися — з Білим домом! — про нові американські санкції проти Росії. Враховуючи, що чимало фанбоїв Трампа ставляються до Путіна тепліше, ніж до Зеленського, це було неабияким досягненням.
Новий санкційний пакет ще має бути проголосований у Конгресі, а Трамп — не передумати. Дехто вважає, що його варто ухвалити якнайшвидше — як посмертну данину Грему, який ніколи не вагався ані в підтримці України, ані в оцінці російської загрози.
Але чи не переможуть тепер фанбої — без Грема, що шептав президенту на вухо? (У суботу, повернувшись до Вашингтона, він подзвонив Трампу — за кілька годин до раптової смерті.) Чи не буде зірвано санкційний пакет без Грема, який умів не лише шептати, але й демонструвати показову покірність?
Останні слова людини важать більше, тож що б там не говорили про довгу кар'єру Грема — його останній візит, остання присутність, останні зусилля на підтримку України гідні окремої згадки.
В адміністрації, захопленій Путіним, він мав реальний вплив. Трамп обіцяв вирішити війну Росії проти України «протягом 24 годин». Завершити війну за один день можна лише двома шляхами: загарбник повертається додому або жертва агресії капітулює. Трамп розраховував на другий варіант — звідси й вибух в Овальному кабінеті, коли Зеленський відмовився.
Трамп доручив українське досьє — а також Газу та Іран — спеціальному посланцю Стіву Вітковфу, своєму партнеру по гольфу й ріелтору, що торгує криптовалютою. Вітковф здійснив вісім поїздок до Росії на зустрічі з Путіним і заохочував його прийняти капітуляцію України — якби тільки адміністрації Трампа вдалося її організувати.
Вітковф відмовляється відвідати Україну, що Зеленський стримано охарактеризував як «неповажне ставлення». Але навіщо Вітковфу їхати до Києва? Він знає, що пропонувати там капітуляцію — марна справа.
З огляду на очевидні симпатії Венса і Вітковфа, той факт, що Трамп остаточно не відвернувся від України, свідчить про послідовність Грема. Минулого тижня він був на саміті НАТО в Анкарі, перш ніж вирушити до Києва, і побачив плоди своїх зусиль: Трамп погодився видати ліцензію на виробництво ракет Patriot в Україні.
Можна лише сподіватися — хоч Грем цього ніколи не показував — що він внутрішньо обурювався: вхідна ціна була покірністю Трампу й мовчанкою про те, як адміністрація переходила на бік Путіна. Якщо він усвідомлював це як приниження і все одно свідомо платив таку ціну заради України — хай це стане тією частиною його спадщини, яка виправдовує решту. Requiescat in pace.