ЛЬВІВ, Україна — Поки Київ приймає масований удар з боку Росії, Львів — місто на заході України — намагається опанувати щось майже неможливе: як жити в умовах перманентної війни.
О 11:30 ранку місто зупиняється. Автомобілі завмирають посеред вулиці. Перехожі стоять на тротуарах. У центрі, під годинниковою вежею над ратушею, люди схиляють голови — вулицею проїжджає черговий військовий похоронний кортеж.
«Це буває від одного до п'яти разів на день», — тихо каже місцева мешканка.
Ціна незалежності
Місто з населенням близько мільйона людей розташоване неподалік польського кордону — за сотні миль від передових ліній на сході. Але російські дрони й ракети сюди долітають. Сигнали повітряної тривоги переривають побачення за кавою і дитячі футбольні матчі. Похоронні процесії перетинаються з весільними кортежами.
«Ми втратили приблизно дві тисячи громадян Львова», — сказав мер Андрій Садовий Fox News Digital під час інтерв'ю в ратуші. — «Це дуже велика ціна, яку ми платимо за нашу незалежність, за нашу демократію».
Садовий очолює місто вже майже два десятиліття. У своєму кабінеті з видом на історичний центр він показує терасу, де приймав світових лідерів, серед яких — актор Том Круз. В якийсь момент на стіл до нього стрибає великий кіт. «Це мій заступник», — жартує Садовий. За його словами, кіт став своєрідним міським символом. «Він такий ж міцний, як українець».
Проєкт «Незламні»
За жартами — втома від чотирьох років війни. Садовий каже: Львів несе особливу відповідальність — достатньо близько до Європи, щоб продовжувати функціонувати, і достатньо близько до фронту, щоб розуміти ставки.
Його відповіддю став проєкт «Незламні» — реабілітаційна та технологічна ініціатива. Місто збудувало центри для поранених військових і цивільних з усієї країни: лікування після ампутацій, опікових травм, психологічних ушкоджень. Муніципалітет також виділив 20% бюджету на підтримку оборонно-технологічних компаній.
«Кожну родину в цьому місті зачепила війна, — каже Садовий. — Нам треба бути сильними. Нам треба вижити. Я будую те, що для цього потрібне».
Тир, лук і срібні медалі
Один із нових міських об'єктів — щось між школою і навчальним центром — готує цивільних до реалій країни, де сирени стали частиною розкладу. В одній із класних кімнат десятки дівчат-підлітків слухають інструкторів про навички виживання. Нагорі, у критому тирі, інструктор Віталій демонструє ряди американської зброї — гвинтівки AR-15 і пістолети. На стіні — порване зображення Леніна, прошите кулями з тренувань. На питання про постери Путіна Віталій сміється: «Закінчилися. Занадто популярні. Не встигаємо».
На відкритій терасі надворі двоє поранених ветеранів займаються стрільбою з лука. Один сидить у кріслі-колясці — втратив обидві ноги на фронті. Інший спирається на тростину. Один виборов срібну медаль на національних змаганнях, другий нещодавно взяв золото і готується до міжнародного чемпіонату. Про те, що сталося в бою, жоден особливо говорити не хоче. Їхня терапія тепер — спорт.
Свіжі могили і конкурс краси
Трохи далі починається ще один похорон. Кортеж із тілом 32-річного солдата повільно рухається через центр до цвинтаря. Військовий цвинтар заповнився так швидко, що кілька тижнів тому влада відкрила нову ділянку. По схилу тягнуться ряди свіжих могил — над ними синьо-жовті прапори і фотографії людей, що усміхаються з довоєнних часів. Брат загиблого каже, що солдат так і не встиг завести власну родину.
Але місто живе далі. Діти йдуть до школи. Кав'ярні переповнені. Вуличні музиканти грають на площі Старого міста.
Того ж вечора у Львівському національному академічному театрі опери та балету — конкурс краси «Міс Львів». Молоді жінки в блискучих сукнях позують під яскравим сценічним світлом. Серед глядачів переважно жінки: більшість чоловіків або на фронті, або в оборонній промисловості.
«Ми намагаємося підтримувати життя, — каже чинна «Міс Львів» за лаштунками. — Я хочу, щоб війна скінчилася». Одна з її подруг пояснює: «Це важкі часи. Робити звичайні речі, вдягнутися, насолодитися собою — дає нам причину жити далі».
Тривоги і попередження з ООН
До вечора сирени знову прорізають місто. Батьки продовжують дивитися, як діти бавляться біля фонтанів. Молоді пари допивають напої на ресторанних терасах. Мешканці чекають — «лише» дрони чи ракети, — і тоді вирішують, чи рухатися до одного з кількох сотень сховищ.
Посол України при ООН Андрій Мельник, уродженець Львова, назвав масований удар між суботою і неділею «найгіршою і найруйнівнішою атакою на столицю з початку повномасштабного вторгнення». За його словами, війна стає дедалі небезпечнішою для мирних жителів.
Тут уже ніхто не вірить у мир за 24 години. Але багато хто сподівається, що президент Трамп і США допоможуть покласти кінець цій війні.