Перед смертю Роман Ратушний думав про родину, друзів, про свій Київ — і про шовковицю. Він переймався долею відомого двохсотрічного дерева у дворі будинку-музею Тараса Шевченка в столиці. Його ще називають «деревом Шевченка» — ця шовковиця надихала, мабуть, найвідомішого українського поета і росте просто біля його колишнього помешкання. Ратушний хотів, щоб пошкоджене дерево вижило — навіть якщо сам він не переживе.
Один із найвідоміших екологічних активістів України, він ініціював громадський рух за збереження невеликого міського лісу Протасів Яр поблизу центрального вокзалу Київ-Пасажирський від забудови. Коли 2019 року девелоперська компанія Daytona Group LLC захотіла збудувати тут три 40-поверхові будинки і вже почала встановлювати будівельні огорожі, він заснував NGO Save Protasiv Yar.
До того Ратушний уже встиг здобути популярність як демократичний активіст: 2013 року, ще 16-річним підлітком, виходив на Євромайдан і дістав ударів від силовиків. Одразу після початку повномасштабного вторгнення пішов до армії. 9 червня 2022 року загинув під Ізюмом. Сьогодні у Києві є вулиця його імені, комікс про нього — і безліч інших відзнак.
Протасів Яр не забутий. Роман Ратушний не забутий. Завдяки друзям, які зберігають його пам'ять, — і передусім завдяки матері, поетесі та журналістці Світлані Поваляєвій.
Вона щороку організовує фестиваль на цьому клаптику зелені посеред Києва — сюди з'їжджаються активісти, митці та інтелектуали. Поваляєва втратила у війні не тільки Романа. У лютому 2025-го в боях загинув її старший син Василь Ратушний — воював пілотом дрона, теж був активістом. Фестиваль — пам'ять про обох.
«Горе від втрати дитини не долають — це просто кліше», — каже вона. — «Біль буде частиною твого життя завжди. У мене немає жодного друга, який не втратив би когось у цій війні. І це, як не дивно, допомагає. Горе — це нова реальність, в якій зараз живуть усі українці».
Поваляєва продовжує екологічну справу сина — бо Протасів Яр досі під загрозою забудови. Наприкінці червня ініціатива здобула важливу перемогу в суді: Верховний суд визнав цю територію природоохоронною зоною. Але судова тяганина може тривати далі. «Пам'ять — це дія», — каже 52-річна Поваляєва. — «В Україні через цю війну ми зрозуміли: пам'ять — річ дуже активна. Йдеться про те, щоб продовжувати справу тих, кого вже нема».
Від лижного курорту — до символу
Протасів Яр відомий в Україні передусім як лижний курорт — там є невеликі схили й підйомники. Щодо назви є дві версії: від генерала Миколи Протасова, який колись володів цією землею, або від якогось Протаса — господаря садиби.
Передісторія забудови починається з нульових: Київська міська рада здала в оренду частину ділянки площею близько 30 гектарів під житловий та торговельний комплекс. Відтоді — судові суперечки. На початку активісти зазнавали серйозного тиску й погроз з боку забудовників. У вересні 2019-го, за даними антикорупційної організації AntAC, один із охоронців фізично напав на координаторку ініціативи прямо на будівельному майданчику — вона отримала струс мозку та травму щелепи.
Після загибелі Романа Ратушного Save Protasiv Yar підтримали Київська міська рада та мер Віталій Кличко. «Створення природоохоронної зони — данина пам'яті Романа Ратушного і доказ того, що його праця та праця багатьох киян не були марними», — заявив він тоді.
Поезія замість мовчання
Поваляєва оплакує синів і через поезію. 2022 року вона видала збірку «Мінлива хмарність з проясненнями». Один із віршів:
Він зайшов на хвилину — попрати одяг.
Я вірю в то, що він виживе,
але не повернеться,
бо з війни не повертаються.
— Чому знову ми? Чому завжди — ми?
— Ну, по-перше, ми — не «знову», ми — завжди.
По-друге: скільки є рим до слова «не згасло»?
Обидва батьки пережили синів — і обидва самі відомі як активісти. Тарас Ратушний давно бореться за збереження зелених зон і архітектурної спадщини Києва. Поваляєва як членкиня ПЕН-Україна долучилася до проекту «Незламні бібліотеки» — доставляє книги в прифронтові міста, де культурні заклади зруйновані або їх зовсім немає.
«Бібліотека — це не просто місце, де беруть і читають книги. Це справжній хаб, куди люди приводять дітей і зустрічаються. І волонтерський центр теж — жінки збираються плести маскувальні сітки або шити форму», — каже вона.
Фестиваль — і шовковиця
Серед ко-ініціаторів фестивалю — відома телевізійна журналістка Мирослава Барчук; уперше він відбувся 2023 року. Цього року — на перших вихідних липня: серед гостей були Сергій Жадан та Оксана Забужко.
Завдяки таким людям, як Поваляєва, Україна будує живу культуру пам'яті просто під час війни. Громадянське суспільство не просто підтримує фронт — воно шанує загиблих і продовжує їхню справу.
«Я зробив усе, щоб мої вчинки продовжували жити і після мого життя», — часто казав Ратушний. З шовковицею біля будинку-музею Шевченка це підтвердилося: дерево лікували, арборист доглянув за ним — воно було вражене грибком і нестабільне. Поки що врятоване.