Даша, 18 років, гойдається в такт музиці разом із друзями під виступ бельгійського діджея Маттіаса Ґертса. Субота. Кілька сотень молодих людей святкують на літньому фестивалі посеред Києва — і це теж форма виживання.
Місце не випадкове: кіностудії імені Олександра Довженка, засновані 1927 року, потрапили під удар під час масштабної атаки Росії 15 червня. За якихось сто метрів від танцмайданчика руїни повністю знищеної будівлі ще тліли майже через два тижні після удару. Там зберігалась найбільша в Україні колекція кіностюмів — близько ста тисяч одиниць.
Присівши поруч із репортером, Даша зізнається: «Мій батько загинув три роки тому — підірвався на міні в селі Водяне на Донеччині». Фестиваль «Веселка» відповідає на цю незворотну втрату простою ідеєю, яку вона формулює, розглядаючи химерні вбрання учасників: «Тут кожен може бути собою».
Напередодні атаки на студійній ділянці проходив фестиваль Dirty Dog — завершився о десятій вечора через комендантську годину. Вже за чотири-п'ять годин почали падати ракети. Серйозні руйнування не завадили «Веселці» відбутись.
Сергій, 36 років, прогулюється фестивалем без сорочки: татуювання, на шиї ланцюжок у вигляді хреста. Він поліцейський, до обов'язків якого входить реєстрація загиблих колег. «Ми на війні, але нам це потрібно як притулок», — пояснює він. Колись мріяв стати актором і співаком, але Революція Гідності 2013 року змусила вибрати форму. «Ми живемо у двох світах одночасно», — каже Сергій.
Швидке відновлення
Києво-Печерська Лавра — найстаріший монастир України — відновила роботу майже одразу після обстрілу 15 червня. Щойно пожежники загасили вогонь, робітники накрили пошкоджений Успенський собор тимчасовим дахом із дерев'яних балок і поліетиленової плівки. За два дні заповідник знову відкрили для відвідувачів, хоча внутрішні приміщення собору залишились закритими.
«Це був прямий удар», — говорить Костянтин Крайній, заступник директора комплексу, показуючи руйнування. Вздовж стін собору влаштована тимчасова виставка: скручені фрагменти даху й те, що ідентифіковано як частини «Шахедів».
За словами Крайнього, швидка реакція пожежників не дала вогню пошкодити основні конструкції. Позолочені дерев'яні прикраси та ікони всередині не постраждали, ремонтні роботи тривають. «Якби вогонь пройшов усередину, це згоріло б за секунди», — додає він, пропрацювавши тут 37 років. У перші хвилини після удару десятки сусідів і рятувальників виносили реліквії.
У садах Лаври група дітей в кольорових жилетах оглядає комплекс на екскурсії. Серед туристів — Маріон, 39-річна француженка, яка вперше приїхала до Києва. Працює в гуманітарній організації в зонах конфліктів і каже, що не боїться: «Попри ціну війни, Київ живе».
Окуповані землі
Каріна Романченко, 24 роки, яка працює в заповіднику, дивиться на відремонтований дах собору з сусідньої дзвіниці. Вона родом із передмістя Мелітополя — міста під російською окупацією від 2022 року. Живе в Києві з 2019-го, намагається телефонувати матері щодня, хоча у Мелітополі часті відключення. «Цілий день плакати по кутках нічого не вирішить», — каже вона.
Поруч з Лаврою стоїть Феодосієвський монастир. Його настоятель, отець Макарій, 64 роки, говорить про атаку спокійно — та ж переконаність, що й у березні 2022 року, коли він розповідав репортеру EL PAÍS про курси підготовки до вторгнення. «Бомблять голосно й часто, іноді не спимо добами. Але Україна переможе», — каже він.
«Після дронів і ракет ми встаємо, йдемо на роботу, а потім зустрічаємося з друзями», — підсумовує Романченко. Місто повне дітей на літніх канікулах, компаній молоді на концертах і в кав'ярнях, родин на березі Дніпра. Вночі — обстріли й тривога за рідних на фронті. Кияни кажуть, що навчились жити з обома.