«Це було радше емоційне рішення», — каже Руслана Лоцман про переїзд у село. Кілька років тому, коли вона взялася за ремонт старої глиняної хати в рідному селі, українська співачка й університетська викладачка ще не підозрювала, що цей маленький будинок стане головним місцем проживання сім'ї — і що він убереже дітей від холоду взимку в Києві, після того як російські збройні сили розбомбили енергетичну інфраструктуру столиці.
Тоді, ще до пандемії, Руслана регулярно виступала як співачка й викладала в Педагогічному університеті в Києві. Чоловік знімав фільми, двоє доньок були ще маленькими. Хатинка в селі Сигнаївка, за 190 кілометрів від Києва, роками стояла порожньою.
Спочатку її планували як дачу — для відпочинку й відпусток — і поступово приводили до ладу. Під час пандемії сім'я тимчасово перебралася туди. Майже всі ремонтні роботи робили самі, з тих матеріалів, що колись використовувалися тут же: глина, дерево, натуральні барвники.
Під час роботи Руслана багато співала. Разом із доньками — тоді ще малятами — вчила щодня нову народну пісню. Чоловік знімав цей процес, і так народився «Марафон Україноспіву» у Facebook: щодня нові відео. Підписники спостерігали наживо, як стара глиняна хата перетворювалася на живий дім.
Після пандемії Руслана вирушила на гастролі Європою з українськими народними піснями. «Це було дуже зворушливо, — згадує вона, — коли після концерту в Італії чи Іспанії до нас підходили люди й казали, що знають нас із Facebook».
Після повномасштабного вторгнення Росії та авіаударів жити в Києві ставало дедалі важче — часто без світла, взимку нерідко без опалення. До того ж міська квартира на 16-му поверсі панельного будинку перетворилася на тягар: ліфт не працював, а на руках — маленькі діти.
Врешті сім'я остаточно переїхала до Сигнаївки. Тепер Руслана приїжджає до Києва лише на репетиції чи лекції. Діти залишаються в селі з дідусем і бабусею — там вони спокійно сплять, а взимку завжди тепло.
Під час ремонту вдалося зберегти стару піч із лежанкою. Це виявилося мудрим рішенням. Традиційні українські хати будувалися енергоефективно. Замінити довелося хіба що старі дерев'яні вікна. Загалом ремонт обійшовся приблизно в 2 000 євро — передусім тому, що Руслана, чоловік і батьки робили майже все самі.
Діти теж мали свою роботу: їм дозволили розмалювати стіну печі. Так з'явилося велике барвисте яйце — для гостей загадка. «Спочатку діти намалювали писанку — традиційно розписане великоднє яйце. Потім частину оформили як словесний ребус», — розповідає Руслана. «Коли приходять гості, просимо знайти кілька слів і пригадати пісню з ними. І лише тоді пропонуємо чай. Так ми повертаємо до життя традиційні пісні», — додає вона.
До сільського життя Руслана вже звикла. Відтоді як переїхала, вона захистила дисертацію й народила третю дитину. Проте свій затишний дім вона регулярно залишає заради гастролей — особливо на схід України.
З 2014 року вона виступає перед захисниками й організувала вже сотні концертів.
Її мрія на повоєнний час — створити в селі мистецький простір або організувати фестиваль народних пісень. «Дедалі більше молодих сімей в Україні повертається до сіл, щоб розвивати тут екологічне сільське господарство й туризм», — каже вона.