Кожного ранку Антоніна Кулгава прокидається під гудіння російських дронів. Перевіривши місцеві сповіщення — чи в безпеці рідні й друзі — вона їде на роботу: гуманітарним сапером на одному з численних замінованих полів України.
Її команда щодня ризикує життям, прочісуючи залиті грязюкою кратери від ракет на полях, де ще кілька років тому господарювали фермери.
Україна — одна з найбільш замінованих країн світу. Від 20 до 25 відсотків її території вкрито потенційно небезпечними боєприпасами — понад 139 000 квадратних кілометрів. Це більша площа, ніж Англія та Уельс разом. Міни нищать мирне населення й стали однією з причин того, що Україна посідає одне з найвищих місць у світі за кількістю жертв серед цивільних. Серед тих, хто під загрозою, — діти.
Від фінансів і кондитерської — до мінного поля
Кулгавій 32 роки. До роботи сапером вона прийшла незвичним шляхом: спочатку працювала у фінансах, потім кондитером. Чекаючи на візу до Чехії, натрапила на вакансію в Mines Advisory Group (MAG) — але спершу вирішила: надто небезпечно. Погуглила детальніше й погодилась.
Спочатку вона працювала таємно, приховуючи роботу від батьків — знала, що ті не схвалять.
«Я не розповідала родині, бо не хотіла, щоб вони хвилювалися», — каже вона The Independent.
Коли вони таки дізналися, це стало ударом. «Думаю, десь у глибині си вони б хотіли, щоб я цим не займалась. Але що вдієш?»
«Це, звісно, небезпечно. Все залежить від загрози: на різних ділянках різні рівні небезпеки, і деколи це справді дуже небезпечно».
Як це працює
Першим кроком є технічне обстеження місцевості. Як керівник групи, Кулгава проводить команду через увесь процес і стежить за засобами захисту.
Є три способи розмінування: механічний, ручний і кінологічний. Ручне — це коли сапери поодинці прочісують поля, позначаючи вибухонебезпечні предмети для підриву. Механічний передбачає техніку. Третій — собаки вишукують вибухівку за запахом.
Знешкоджують сім видів боєприпасів: міни, гранати, ракети, керовані ракети, авіаційні бомби, касетні боєприпаси, дрони й міномети.
Жінка в чоловічій справі
Переважна більшість саперів — чоловіки. За даними ООН-Жінки, жінки становлять близько 30–35 відсотків персоналу гуманітарного розмінування загалом, і лише приблизно 12 відсотків безпосередньо задіяні в польових операціях.
«Мені було важко, бо в голові крутилося: вся ця вибухівка, міни, бомби — це чоловіча справа, — розповідає Кулгава. — Я думала, вони грають у комп'ютерні ігри й уже звикли до всього цього. Поки я вперше дізнавалася, вони вже знали. Я не відчувала впевненості, але з досвідом і практикою ця впевненість прийшла».
Родина Кулгавої пишалася, коли її запросили до Великої Британії — Імперський воєнний музей хотів записати її усне свідчення про пережите. Ця розповідь збережеться в архіві для прийдешніх поколінь.
«Я почала більше цінувати своє життя, бо є речі, про які думаєш: \"Зроблю потім, зроблю потім\". А потім розумієш — жити треба зараз».
І додає: «Поля, де ми раніше працювали, тепер обробляють фермери. Там, де були міни, — соняшники».