<p>«Я йшла вулицями і просто не могла повірити. Як люди могли ось так радісно ходити?» Московська фотожурналістка Юлія описує 24 лютого 2022 року: вона була певна, що місто вийде, — але поряд з нею <a href="https://deepconcern.news/tag/протести/">протестувало</a> лише кілька людей. Решта купувала, сміялася, робила вигляд, наче нічого не сталося. Роки кремлівської <a href="https://deepconcern.news/tag/пропаганда/">пропаганди</a> і страх <a href="https://deepconcern.news/tag/репресії/">репресій</a> зробили більшість росіян пасивними.</p><p>85-хвилинний документальний фільм SWR «Росія у війні. Країна між пропагандою і спротивом» режисерів Любові Синіциної і Торстейна Ґруде доступний у медіатеці Arte. Чотири роки автори супроводжували Юлію в її роботі. Ґруде — досвідчений норвезький документаліст; частина знімальної групи залишається анонімною для власної безпеки. Герої показують обличчя, але представлені лише на ім'я.</p><p>Юлія знімає протести й показові процеси над опонентами Путіна. Вона — з тих небагатьох, хто залишився в країні і досі відкрито критикує Кремль. Інший герой — пацифіст Микола — збирається з однодумцями в приватних квартирах, іноді влаштовує арт-виставки в традиції радянських дисидентів. На одному зі зборів жінка заплакала просто за кухонним столом: «Чому ми живемо в такій країні? Тут немає спільноти — є лише апатична людська маса».</p><p>Спочатку Микола ходив містом із сумкою з написом «Ні війні» — одиночний протест. Наприкінці зйомок він уже не наважується й на це: після двох затримань боїться тривалого терміну.</p><p>Фільм фіксує і пропагандистські видовища. Концерт на Красній площі 30 вересня 2022 року — «на честь» анексії українських територій — море триколорів. Але прийшли переважно держслужбовці й студенти не з переконань, а за наказом. Ходять чутки про грошові виплати за участь.</p><p>Переконаних путіністів теж вистачає. Підприємниця Альона з уральського Режа заснувала волонтерську ініціативу: цигарки, шкарпетки ручної в'язки, балаклави, ліки, флісові комбінезони — все пакується в ящики й відправляється на фронт. Залучають школярів і мешканців психіатричних будинків-інтернатів; на заохочення чіпляють людям шпильки з символом Z. Пізніше Альона купила 3D-принтер — виготовляти контейнери для вибухівки, яку російські дрони скидають на українські позиції. Жодних моральних сумнівів.</p><p>На тлі всього цього — <a href="https://deepconcern.news/tag/втрати-росії/">втрати</a>. Mediazona спільно з Російською службою BBC прочісує некрологи і веде реєстр: 236 000 підтверджених загиблих серед російських військових. Реальну цифру журналісти оцінюють у близько 352 000; інші джерела говорять про ще більші.</p><p>Але найбільше вражає доля підлітка Єгора з Ленінградської області, що намагався підпалити призовний пункт. Мати пояснює мотиви сина: йому було нестерпно дивитися, як суспільство приймає цю війну, а говорити більше не мало сенсу — нічого не мінялося. Пляшка з бензином не спалахнула. Суд усе одно кваліфікував це як теракт — шість років у колонії для неповнолітніх.</p><p>«Єгоре, не переживай, правда на твоєму боці», — крикнув хтось у залі.</p><p>Що в Росії є люди, які не мовчать, — навіть коли їх майже не чути — про це документальний фільм і нагадує.</p><p><em>«Росія у війні — Країна між пропагандою і спротивом» доступний у медіатеці Arte; 18 серпня о 21:50 — ефір на Arte.</em></p>