Україна веде руйнівну війну вже п'ятий рік — незаконно розв'язану Владіміром Путіним. На фронті щодня гинуть і отримують поранення тисячі солдатів, цивільна інфраструктура зазнає бомбардувань, масова еміграція не припиняється. Євросоюз у цій війні досі грав майже виключно роль статиста — попри щойно обіцяні 90 млрд євро підтримки. Але хіба не є його обов'язком серйозно долучитися до переговорів?
Аргументи проти — хибна розсудливість
Про переговорну ініціативу майже не говорять, а дехто відкрито виступає проти. Пауль Шмідт, генеральний секретар Австрійського товариства з питань європейської політики (ÖGfe), доводив у «Die Presse», що для Європи безглуздо вступати в переговори з Путіним — доки незрозуміло, як завершити війну, хто має говорити з Росією і з яким мандатом. Схожу позицію обстоював керівник представництва ЄС у Відні Патрік Лобіс на лекції перед Австрійським товариством зовнішньої політики та ООН.
Ця теза лише на перший погляд здається реалістичною. Насправді саме такі аргументи загнали ЄС у роль статиста. Особливо абсурдно виглядає те, що паралельно деякі обіцяють Україні прискорені переговори про вступ і швидке членство — поки країна ще у стані війни.
Чому попередній досвід нічого не доводить
Один із поширених аргументів: розмови з Москвою вже були і ні до чого не привели. Але справа ніколи не йшла далі спроб домовитися — в кращому разі обговорювалися окремі питання, як-от обмін полоненими. Безпосередні спроби діалогу були наївними і від початку приреченими на провал — як телефонні попередження Путіну напередодні вторгнення чи особисті поїздки до нього Еммануеля Макрона і Карла Нехаммера.
Два аргументи на користь ініціативи ЄС
Перший: саме ЄС розглядає Україну як рівноправного партнера і підтримує з нею тісні стосунки. Дональд Трамп хоча й відійшов від принизливого ставлення до Зеленського, проте про визнання його повноцінним учасником переговорів досі не йдеться.
Другий: для Західної Європи відносини з Росією незрівнянно важливіші, ніж для США. Росія є і залишається найбільшою країною Європи та безпосереднім сусідом ЄС. Мир тут можливий лише тоді, коли вдасться подолати відверто ворожі відносини між ЄС і Москвою. ЄС має інструменти тиску: санкції і заморожені російські активи. Росія також виграла б від нормалізації: її економіка послаблена, мобілізація дедалі складніша, кваліфікована молодь емігрує. Падіння рейтингу Путіна і «мирні сигнали» з Москви читаються як ознаки його слабкості.
Хто і про що має говорити з Кремлем
Не окремий спецпосланець, а кілька представників найвищого рівня: президентка Єврокомісії, керівник зовнішньополітичного відомства ЄС, лідери найбільших або найбільш залучених країн-членів. Взірцем могла б слугувати нормандська формула — переговори лідерів Франції, Німеччини, України та Росії. Те, що її результат — Мінські угоди — виявився безрезультатним, пояснюється тим, що жоден із підписантів їх не дотримався, а не провалом самого формату.
Зміст переговорів має бути конкретним. Фундаментальні інтереси України: повне визнання суверенітету й уряду, військові гарантії перемир'я. Тут є нерозкрита ідея: опір Путіна розміщенню військ НАТО можна обійти, запропонувавши натомість миротворців ООН. Слабкість попередніх місій ООН — як у Руанді чи Сребрениці — пояснювалася передусім тим, що держави-члени не виділяли достатньо військ. Це вирішувано, якщо європейські країни погодяться надати контингенти.
Усі інші питання — зокрема першочергове питання територіальних поступок — є предметом переговорів. Важливою і досі невисловленою вимогою мають стати гарантії для українського населення Донбасу: культурна автономія, рідна мова, повні соціальні та політичні права. Де-факто Росія поводиться там як окупаційна влада.
Немає розумної альтернативи
Таку переговорну пропозицію Путіну було б важко відхилити. Можна вважати Росію державою, що назавжди залишиться агресивною, і нарощувати озброєння. Але військовий потенціал Росії вже зараз у конвенційному відношенні поступається Західній Європі. Становлення демократичної та мирної держави — тривалий процес, що може супроводжуватися жахливими відступами. Є передовики й відстаючі, і Росія наразі серед останніх. Навіть з цієї точки зору немає розумної альтернативи початку переговорів про перемир'я і мир.