Росія стикається з дедалі глибшою паливною кризою. Чорні хмари над нафтопереробним заводом у московській Капотні — не локальна аварія: брак пального, який спочатку відмахувалися як дрібну неприємність, охопив усю країну. У державі, що видобуває нафту, закінчується бензин. Кілометрові черги на заправках — найочевидніший вияв економічного перекосу, в який Росія сповзає після понад чотирьох років війни проти України.
Певний час здавалося, що Москві вдасться перевести подих завдяки Дональду Трампу. Ініційована Трампом ескалація з Іраном підкинула ціни на нафту. Білий дім послабив санкції проти російського нафтового сектору, і кілька місяців петродолари знову потекли до Москви. Але після угоди з Тегераном та скасування послаблень пауза скінчилася. Доходи від нафтового експорту падають, а всередині країни виникли труднощі з виробництвом.
Покійний американський сенатор Джон Маккейн свого часу глузливо називав Росію бензоколонкою з ядерною бомбою. Ядерними погрозами Кремль продовжує залякувати Захід. З бензоколонками справи йдуть куди гірше.
Крим без бензину
Михайло Розвожаєв, призначений Москвою губернатор Севастополя, ще тиждень тому попередив мешканців: стояти в кілометрових чергах безглуздо. «На жаль, бензовози цієї ночі не добралися до міста», — написав він у своєму Telegram-каналі. Електронні талони на пальне через це недійсні.
На початку курортного сезону водії в Криму можуть придбати бензин лише за QR-талонами. Не більше 20 літрів на тиждень — якщо встигнуть отримати один із кодів і якщо бензовози взагалі дістануться до півострова. Схема нагадує розподільчі картки радянського дефіциту.
Вразливе географічне становище Криму ситуацію пояснює лише частково. Путін 2019 року відкрив Кримський міст, але стале постачання вдалося забезпечити лише після захоплення суходільного коридору на півдні України. Відтоді Україна масштабно нарощує виробництво дронів, і сухопутний коридор до Криму перетворився на пастку — для військової техніки і бензовозів однаково.
Вісім заводів із десяти під ударом
Дрони б'ють по об'єктах у глибокому тилу, раз по раз виходячи на нафтову інфраструктуру. Вісім із десяти найбільших нафтопереробних заводів уже атаковано, деякі виведено з ладу на тижні чи місяці. Удар по заводу в московській Капотні вкотре показав безпорадність російської протиповітряної оборони перед такими атаками.
За оцінками аналітиків консалтингової агенції Energy Intelligence, на початку червня переробка нафти впала нижче чотирьох мільйонів барелів на добу — найнижчий показник за 21 рік. Третина всіх нафтопереробних заводів наразі стоїть через українські удари.
Наслідки відчутні по всій країні: ціни зросли, кілька великих нафтових компаній обмежили відпуск бензину і дизелю в 25 регіонах, зокрема в Москві та Санкт-Петербурзі. Заправляти каністри заборонено. Аеропорти тижнями скаржаться на нестачу авіагасу. Дефіцит дизелю б'є по фермерах у сільськогосподарських регіонах півдня і Поволжя.
ВВП скорочується, резерви тануть
Паливна криза збіглася з і без того важкою фазою для російської економіки. У першому кварталі ВВП скоротився на 0,2%. Бум перших років війни, що тримався на державних інвестиціях і конверсії на оборонне виробництво, завершився 2025 року. На економічному форумі в Санкт-Петербурзі навіть Путін визнав: економічна динаміка загальмована.
Центральний банк бореться з інфляцією ще вищими відсотковими ставками. Дорогі кредити відбивають у підприємців бажання інвестувати. Зростання не передбачається. Попередня модель зростання на базі державних субсидій себе вичерпала.
Ліквідна частина Фонду національного добробуту скоротилася до приблизно 40 мільярдів євро. Щомісяця Центральний банк витягує ще мільярди на покриття бюджетних дір. Кільський інститут світової економіки та Стокгольмський інститут економіки перехідного періоду констатують у спільному звіті: Москва майже повністю вичерпала грошові резерви, економіка перебуває в термінальній стадії.
Близько 40% бюджетних видатків іде на армію, оборонну промисловість і безпеку. Скорочення в інших сферах — лише питання часу.
Ринок праці: пилосос замість економіки
Путін хизується рекордно низьким безробіттям — 2,5–3%. Але нові робочі місця створює не економіка: Росія просто вичерпує трудові ресурси. Населення старіє, активних учасників ринку праці стає менше. Виплати за військовий контракт — до 50 000 євро підйомних — для молодих чоловіків нерідко вигідніші, ніж цивільна робота. А оскільки армія щомісяця втрачає тисячи солдатів, вербування не зупиняється.
Чотири роки санкцій поглибили технологічне відставання. Найбільший торговий партнер — Китай, але залежність від Пекіна зростає. Те, що марки «Москвич» і «Волга» тепер є копіями китайських автомобілів, промовисто ілюструє стан промисловості.
Вирватися з цього кола можна по суті лише завершивши війну. Але мир несе Кремлю інші ризики — зокрема реінтеграцію сотень тисяч ветеранів. Тож, мабуть, усе продовжуватиметься. Для російської економіки це не обнадійливий сценарій.