З тюрми на передову: жінки-засуджені у батальйоні «Шквал» опановують дрони
На крижаному тренувальному полігоні на сході України жінки-засуджені опановують управління дронами. Тут, у батальйоні «Шквал» — військовому підрозділі, укомплектованому ув'язненими, — їх готують до розвідувальних місій на передовій.
Одна з курсанток, з позивним «Купо», розповідає: намагалася вступити до армії з 2023 року, проте отримала 46 відмов — доки вербувальники 59-ї бригади самі не приїхали до в'язниці. Військові ретельно відсіяли непридатних: тих, хто фізично не готовий, має наркотичну залежність або засуджений за злочини, що унеможливлюють мобілізацію. Із приблизно ста охочих жінок відбір пройшли лише двадцять. «Багато жінок досі чекають», — каже Купо.
Засуджена у 23 роки, вона відсиділа п'ять років і вирішила не витрачати більше жодного дня даремно. «Немає сенсу сидіти у в'язниці. Треба бути корисною. Я думаю, що можу зробити свій невеликий внесок у велику перемогу», — пояснює вона. За умовами звільнення Купо здобуде волю, прослуживши до кінця війни з Росією. Але для багатьох засуджених цей день може так і не настати: їх відправляють на найнебезпечніші ділянки фронту.
Жінок готують до розвідувальних місій — менш ризикованих, ніж штурмові. «Для вас піхота — це крайній захід», — каже інструктор. Курсантки налаштовані рішуче: «Ми дамо результат не гірший, ніж чоловіки». Купо жартує, кивнувши на немолодих засуджених-чоловіків поруч: «Думаю, навіть кращий».
Серед чоловіків на полігоні — майже 58-річний «Француз» з нині окупованої Луганщини. Його родина поколіннями працювала в шахтах; дружина й донька виїхали до Франції на початку війни. Сам він потрапив до в'язниці в Грузії, а після екстрадиції до України одразу записався воювати. Мотив простий: «Ми не йшли до них — вони прийшли до нас». На полігоні він потоваришував із «Савою» і мріє після перемоги разом з'їздити до Парижа.
«Сява» провів за ґратами останні 35 років. Він пішов воювати заради гідності та сенсу: «У моєму місті всі знають мене як бандита». Ілюзій щодо того, що чекає попереду, не плекав: «Ми знаємо, куди йдемо. Всі розуміють: це буде не прогулянка луками. Я оптиміст, але водночас готовий до найгіршого». Через три тижні після цієї розмови Сява здобув волю — але надто страшною ціною. У першій штурмовій місії він отримав важке поранення: йому ампутували обидві ноги і більшість пальців.
Джерело: Rferl