«Я не хотів ухилятися»: режисер-пацифіст про вибір піти на фронт

Дмитро Докунов — український художник і кінорежисер, якого друзі звуть Доком. Коли Росія вторглась в Україну, він жив у сільській еко-комуні. Незважаючи на близькі до пацифістських погляди, він вступив до армії і став командиром взводу в десантно-розвідувальному підрозділі. Свій досвід він документує у фільмі «Пацифіст на війні — щоденник українського солдата».

Докунов розповідає, що ніколи прямо не вважав себе пацифістом, хоча його позиція була близька до цього. Він цікавився буддизмом, його дружина пов'язана з рухом Харе Крішна. «Я вважаю війну застарілою, майже архаїчною формою вирішення конфліктів», — каже він. Проте коли почалося повномасштабне вторгнення, вибір став очевидним: «Я відчував це своїм обов'язком — захищати свою країну».

Перші дні після 24 лютого 2022 року він описує як глибокий страх — «наче кошмар, з якого не прокидаєшся, а живеш у ньому далі». Танки, вертольоти, ракети й кілометрові затори з Києва. Його батьки сиділи під ракетним обстрілом і намагалися вибратись. «Дуже швидко стало ясно: нічого не буде як раніше».

Після підготовки у Великій Британії він командував підрозділом на Херсонщині, у Бахмуті й Соледарі. Найважча частина — втрати. В Соледарі він відправив невелику групу в сусідню будівлю, де їх чекав ворог. Ніхто не повернувся. «Страх за власне життя якийсь момент відходить на другий план. Але коли гинуть інші — це вражає значно глибше і залишається, іноді навіть у снах».

Докунов отримав кілька поранень: осколок у голову під час Херсонської операції — лише шолом запобіг найгіршому — та вибух гранати впритул у нічному бою під Соледаром: розірвані барабанні перетинки, травмоване коліно, внутрішні кровотечі. Після операцій і тривалого лікування його звільнили зі служби за медичними показаннями. Сьогодні він офіційно визнаний інвалідом — хронічні болі, тінітус, знижений слух, часткова втрата нюху й смаку.

Повернення до цивільного життя далося нелегко. Армійська звичка до чіткої ієрархії мимоволі переносилась на сім'ю і друзів. «Тіло часто загоюється швидше, ніж психіка — для цього потрібен час, спокій і дистанція», — визнає Докунов.

Про переговори він висловлюється скептично: «Якби Росія хотіла закінчити війну, вона могла б це зробити в будь-який момент, припинивши атаки і відвівши свої війська». Більшість дипломатичних розмов Докунов вважає радше «політичним театром», аніж справжнім пошуком миру.

Підтримку з Європи він цінує надзвичайно. Його друг і колега-режисер Ріхард Маркс надсилав обладнання, деталі для дронів і шоколад. «Коли сидиш у окопі, це означає неймовірно багато — відчуваєш, що людям не байдуже». Разом вони працюють над спільним кінопроєктом, що показує зустріч двох світів: безпечної європейської повсякденності й української реальності з бомбами та ракетами.

Джерело: N-Tv