Ізраїльсько-американська атака на Іран: що здатне змінити перебіг війни?
На другому тижні збройного конфлікту між ізраїльсько-американською коаліцією та Іраном президент Дональд Трамп зажадав «беззастережної капітуляції» від Тегерана. Відповідь іранського президента Масуда Пезешкіана виявилась не менш рішучою: мрії про капітуляцію іранського народу заберуть у могилу разом із тими, хто їх плекає.
Незважаючи на заяви коаліції про знищення ядерних об'єктів Ірану, руйнування ракетного потенціалу й обезголовлення командування — і попри гучні запевнення іранського боку про власну військову міць — реальна картина того, як іде ця війна, залишається вкрай розмитою.
Очевидне одне: ізраїльсько-американська коаліція контролює повітряний простір над більшою частиною країни, а іранська протиповітряна оборона значною мірою виведена з ладу. Водночас Іран продовжує завдавати ударів безпілотниками й ракетами по цілях на території Ізраїлю та американських військових об'єктах у Перській затоці. Дванадцять автономних аерокосмічних командувань Ірану, попри «обезголовлення», судячи з усього, залишаються дієздатними.
Американські аналітики розкололися. Одні вважають, що війна йде не так, як треба: прямі влучання по американських активах — радарах і батареях THAAD та «Патріот» — залишають союзників по Перській затоці та Ізраїль вразливими. Колишні американські військові й офіцери ЦРУ не виключають, що системи протиракетної оборони доведеться перекидати з Південної Кореї й Тайваню на Близький Схід.
Інша група — ближча до оборонного та розвідувального істеблішменту США — наполягає на успіху операції: ядерний і ракетний потенціал Ірану суттєво підірвано, а американська перевага в повітрі дозволяє точно наводити важкі бомбардувальники на підземні об'єкти.
Про масштаби трагедії свідчить розслідування New York Times: ракетний удар по школі, в якому загинули 165 школярок, завдав один із кораблів ударної авіаносної групи USS Abraham Lincoln — і ціль було обрано за картою 2015 року.
Ця війна від початку задумувалась як поступка тиску прем'єр-міністра Біньяміна Нетаньяху заради просування проєкту «Велике Ізраїль». Однак чіткої військової мети публічно так і не було проголошено. Цілі змінюються мало не щодня: від ліквідації ядерної програми — до знищення ракетного потенціалу великої дальності, від нього — до зміни режиму. Трамп говорить про «наземне вторгнення», щоб за два дні назвати його «марною тратою часу».
Серед ключових чинників, здатних вплинути на перебіг війни, — наслідки закриття Ормузької протоки. Ціни на нафту вже зросли майже на 25% за місяць і можуть сягнути позначки в 100 доларів за барель. Зростання цін на бензин і тиск на американські фондові ринки створять власні аргументи на користь припинення вогню.
Для держав Перської затоки закриття протоки означає серйозний удар по нафтогазових доходах. Катар вже публічно попередив: якщо перебої з газовими надходженнями триватимуть, він може вилучити інвестиції зі США — що загрожує розпродажем американських казначейських зобов'язань і обвалом ринків.
Є й ширший глобальний вимір. Зростання попиту на російські нафту й газ може принести Москві надприбутки та підживити її кампанію в Україні. Пакистан, Європа, Південно-Східна Азія — всі відчують наслідки енергетичної кризи. А це може виявитися найвагомішим аргументом на користь завершення війни.
Автор — колишній головний редактор Dawn.
Джерело: Dawn