Полковник Маркус Райснер — австрійський військовий аналітик і постійний коментатор для німецькомовних медіа. В інтерв'ю для n-tv.de він описав реальний стан справ на фронті в Україні: чому росіяни майже не просуваються, яке пекло переживають піхотинці в бункерах і як дрони назавжди змінили обличчя сучасної війни.
Удари по інфраструктурі Росії: нова тенденція?
— Протягом останніх тижнів Україні вдалося завдати кількох ударів по російській інфраструктурі. Чи може це стати тенденцією?
Вперше Україна спроможна давати у відповідь той тиск, який Росія підтримує на стабільно високому рівні своїми дроновими атаками, ракетами та крилатими ракетами. У рамках цілеспрямованої наступальної операції наприкінці березня українці намагалися вразити порт Усть-Луга на півночі Росії, поблизу Балтійського моря. Саме звідти Росія відправляє численні судна «тіньового флоту» у світові океани, навантажені нафтою. Було досягнуто кількох помітних влучань.
Патова ситуація на фронті
— На фронті війська застрягли у патовій ситуації?
Так, але ця ситуація для України краща, ніж для Росії, якій необхідно рухатися вперед — тобто наступати, — щоб захоплювати ворожі території. Та що більше українські війська спроможні доставляти дрони на фронт, то краще їм вдається реально зупиняти російські підрозділи. Бо на фронті практично жодна миша вже не може поворухнутися, щоб її не виявив і не відстежив дрон. Це стосується обох сторін, але для Росії є більшим недоліком, оскільки атакуючим майже вже не вдається просуватися дрібними групами зі своїх позицій у бік обороняючихся. Документування лінії фронту показує, що росіяни зараз захоплюють помітно менше територій, ніж у попередні роки.
— Невже українська оборона настільки герметична? Часто говорять, що війська на фронті вже дуже розтягнуті.
Це теж правда. Тому зниження темпів захоплення територій може бути також затишшям перед бурею — перед наступним літнім наступом. Але одне незаперечне: завдяки активному застосуванню бойових дронів у повітрі в поєднанні з наземними роботами — безпілотними наземними машинами (UGV) — українцям вдається утримувати фронт. Локально з обох сторін відбуваються просування — з лютого, наприклад, наступ українців під Покровськом і росіян на захід від Сiversська. Але якщо дивитися на фронт загалом, то ми бачимо по суті патову ситуацію.
Що чекає на піхотинця на передовій
— Це має свою ціну. Що чекає на того, кого зараз відправляють піхотинцем на саму передову?
Коротко для орієнтира: на фронті сили вже не протистоять одне одному в окопах, розділені нічийною землею, а розосереджені по невеличких опорних пунктах у так званій «сірій зоні». Вона суцільно відстежується дронами обох сторін. Якщо ця зона смерті — що може сягати до 40 кілометрів у ширину — пролягає відкритою місцевістю, то опорні пункти розташовуються у земляних бункерах, де двоє-троє людей ховаються під землею. Там, де в «сірій зоні» є села, можна сховатися в підвалах зруйнованих будинків. Між цими опорними пунктами солдати спілкуються між собою та намагаються за допомогою дронів виявляти, чи просуваються у їхній бік ворожі солдати.
— Але ці люди не покидають опорний пункт? Вони не виходять назовні?
Ні, вони в принципі залишаються під землею — хіба що наземний робот із припасами дістається до опорного пункту й потрібно його розвантажити. Або пораненого треба покласти на UGV, щоб евакуювати. Але більше нікого на фронті не змінюють, ротації немає, українці сидять у наспіх збудованих бункерах — тижнями, місяцями.
— У росіян інакше?
Їм доводиться покидати свої позиції, виставляти себе на відкрите місце, бо вони мусять атакувати українські опорні пункти. Конкретний приклад: рівна місцевість, порізана полями та лісосмугами. На ширині одного кілометра три російські штурмові групи швидко просуваються вперед у розосередженому порядку. Найчастіше пішки, іноді на мотоциклах, рідко — на транспортних засобах. Два загони виявляють і знищують дрони, тоді як третьому вдається добратися до населеного пункту і сховатися там у підвалі.
— А якщо не пощастить — у сусідньому закутку сидять українці?
Таке може статися. Проте росіяни намагаються за допомогою розвідувальних дронів виявляти українські позиції й атакувати їх, щоб штурмові групи просувалися без втрат. Але Україна не лише шукає тих, що наступають, а й намагається вражати їх ще до того, як вони рушать, — у районах зосередження. Це гра в «кішки-мишки» — вздовж усього фронту.
Повільна й криваво дорога тактика штурму
— Що відбувається з трьома росіянами, що вижили в підвалі?
Вони повідомляють свою позицію в тил, і наступні групи вирушають вперед. Якщо знову два загони знищать, а один прорветься — у них уже шестеро солдатів на місці. З ними можна спробувати захопити сусідній підвал, навіть якщо доведеться зіткнутися з українцями. Обидва зайняті підвали утворюють плацдарм, і знову повідомляють у тил, що наступні можуть іти. Цей процес іде повільно, надзвичайно криваво та з величезними втратами. Одна з найефективніших зброй українців — колючий дріт.
— Натягнутий на полях?
Колючий дріт розкладають на полях, де в ньому заплутуються російські солдати — і їх добре помітно та знищують оборонні дрони. У мережі є чимало відео, що демонструють такі епізоди. Загалом ми маємо доволі повну картину бойових дій, бо щодня надходить до 15 нових відео, що фіксують подібні епізоди.
— У сільській місцевості без листя на деревах просування, мабуть, особливо смертоносне?
Так, тому росіяни зараз масовано атакують під Костянтинівкою — там міська забудова. Вони вже стоять на околиці й можуть ховатися та наступати під прикриттям руїн. В іншому фронт скам'янів. Росіяни гонять солдатів уперед — майже на вірну смерть від українських дронів — і ледве просуваються. Українці майже не можуть відвойовувати території, бо для цього довелося б виходити на відкрите місце. Вони ув'язнені в бункерах, у підвальних норах, звідки не можуть вибратися.
Для солдата це — пекло
— Українець, якого відправляють піхотинцем на передову, напевно розуміє: назад я повернуся хіба що пораненим або мертвим?
Для солдата це — пекло.
Ми маємо це чітко усвідомлювати. Ці солдати на передовій переживають пекло. Санітарні умови — катастрофічні. Ізоляція, коли місяцями сидиш удвох чи втрьох у ямі, жахливо виснажує психологічно. Щойно вони покидають укриття — вони приречені. Крім того, в холодні зимові місяці людей вражають обмороження. Вогнища ніхто не може розводити, бо дим видасть позицію. Воєнна зима в Україні набагато жорстокіша, ніж зими з попередніх воєн. На полі бою більше немає відступу. Дрон знайде вас і розірве на шматки. Дронова війна не зробила цю війну точнішою і чистішою — вона цілковито її виродила.
Великоднє перемир'я: ознака виснаження Росії?
— Чи дало перше реальне великоднє перемир'я хоча б коротку перепочинку?
Хоча обидві сторони звинувачували одна одну в порушеннях, але в певних межах зброя, схоже, справді замовкла. З точки зору Кремля перемир'я могло мати на меті насамперед запобігти українським дроновим вльотам на російську територію у святкові дні — аби населення не ставало ще неспокійнішим. Це може бути ознакою виснаження Росії — якщо нам пощастить.