Два вибухи на Чорнобильській атомній електростанції сталися з різницею в десятиліття — обидва вночі.
Перший — о 1:23 ночі 26 квітня 1986 року — розпорошив хмару смертоносної радіації, яка посіяла страх по всій Європі й похитнула самі підвалини Радянського Союзу. Дехто вважає, що саме він став однією з причин його подальшого розпаду.
Другий — о 1:59 ночі 14 лютого 2025 року — українські чиновники поклали провину на російський дрон із вибуховою бойовою частиною. Хоча він і не завдав катастрофічних наслідків, то підживив нову тривогу щодо московського вторгнення до сусідньої держави, вразивши місце, яке уособлює стільки горя для України.
«Те, що колись здавалося немислимим — удари по ядерних об'єктах та інших небезпечних спорудах, — стало реальністю», — сказав Олег Солоненко, начальник зміни радіаційної безпеки на Чорнобилі.
Дрон уразив зовнішній шар так званого Нового безпечного конфайнменту (НБК) — грандіозної аркоподібної оболонки вартістю 2,1 мільярда доларів, зведеної 2019 року над первісним, нашвидкоруч спорудженим бетонним «саркофагом», аби не допустити витоку радіації з пошкодженого четвертого енергоблоку та його смертоносних уламків.
Москва заперечила факт удару по станції, звинувативши Київ у самоінсценуванні атаки.
Пожежа спалахнула на конструкції — якої вистачило б, аби накрити Статую Свободи, — проте дрон не пробив її наскрізь, пошкодивши ділянку зі слабким рівнем забруднення. Прилади не зафіксували зростання радіаційного тла поза аркою, постраждалих немає.
Утім, Міжнародне агентство з атомної енергії попередило, що завдані пошкодження можуть суттєво скоротити розрахований на сто років термін служби арки, унеможлививши виконання її ключової захисної функції.
Ціле життя поряд із Чорнобилем
Для Клавдії Омельченко, яка працює разом із понад 2 200 інженерами, науковцями та іншими фахівцями на зупиненій станції, ця подія воскресила спогади про той жахливий весняний день сорок років тому.
1986 року Омельченко було дев'ятнадцять — вона працювала на текстильній фабриці й спала вдома в Прип'яті, де мешкала більшість працівників Чорнобильської станції. Вибуху на четвертому енергоблоці під час планових випробувань вона не чула.
Прокинулась від чуток про якусь аварію, але зрозуміла її справжній масштаб лише через кілька тижнів — після евакуації з маленькою сумкою, де лежали документи й косметика. Її колишній дім опинився всередині чорнобильської «зони відчуження» — ареалу площею 2 600 квадратних кілометрів (близько 1 000 квадратних миль), який досі залишається незаселеним.
Радянська влада не розкривала відразу масштабів того, що увійшло в історію як найгірша ядерна катастрофа у світі: радіоактивна хмара накрила територію нинішніх України та Білорусі й викликала тривогу по всій Європі. Десятки людей загинули в перші дні після аварії; кількість жертв від довгострокових наслідків опромінення залишається невідомою.
Омельченко так і не знайшла нового житла й 1993 року повернулася на станцію — працювати в їдальні. Те повернення «було не таким страшним, як зараз. Бомбардувань тоді принаймні не було», — додала вона.
На її думку, повномасштабне вторгнення 2022 року і торішній удар дрона страшніші за радіацію. Після аварії 1986 року в неї боліла голова, пізніше вона перенесла операцію з приводу передракового стану, але у свої 59 років відмахується від загрози забруднення.
«Ми виросли в цьому, — каже вона. — Ми вже не звертаємо на це уваги».
Захист над саркофагом
Біля воєнних укріплень на території Чорнобильської станції цвітуть жовті нарциси; працівники у звичайному одязі — з перепустками й спеціальними дозволами — проходять через охоронний периметр.
Станція не виробляє електроенергію з 2000 року, коли зупинили останній із чотирьох реакторів. За рахунок міжнародних зусиль було зведено захисний НБК — знаковий проєкт, покликаний стабілізувати майданчик і уможливити демонтаж радянського саркофага, що руйнується. Однак російське вторгнення поставило цей проєкт на паузу.
Людмила Козак, інженер із понад двадцятирічним стажем на Чорнобилі, перебувала на чергуванні, коли в лютому 2022 року російські війська захопили станцію. Персонал підтримував роботу об'єкта під дулами автоматів упродовж майже трьох тижнів, отримавши дози опромінення, що значно перевищували норми звичайної вахти.
«Ми не сподівалися вийти звідти живими — було справді так страшно», — розповіла вона.
За словами Козак, працівники спали на підлозі й на столах, тоді як російські солдати зайняли ключові ділянки. Обладнання було пошкоджено й викрадено. Окупанти ганяли важку техніку по забрудненій території й рили окопи, здіймаючи радіоактивний пил.
«З ударом дрона теж усе стане значно складнішим», — зазначила Козак.
МАГАТЕ встановило, що пошкодження позбавили арку можливості повноцінно виконувати свої ключові функції — утримувати радіоактивні матеріали й забезпечувати безпечний демонтаж залишків реактора. Без ремонту конструкція поступово слабшатиме, підвищуючи ризики радіаційного опромінення для України та інших країн.
Демонтаж відкладено
Сергій Боков, який відповідає за експлуатацію НБК, розповів, що 14 лютого 2025 року він був на нічному чергуванні, коли приглушений удар дрона прокотився крізь конструкцію. Разом із колегами він вибіг надвір — у повітрі відчувався запах диму, але спочатку нічого видно не було. Розташований поблизу військовий блокпост підтвердив факт удару; приблизно за сорок хвилин прибули пожежники.
Піднявшись усередину конструкції, вони нарешті виявили вогонь, що тлів крізь зовнішню мембрану. Рукави протягнули через всю арку, поки бригади боролися з полум'ям, яке спалахувало знову і знову. На повне гасіння пожежі пішло понад два тижні.
«Страху не було — жодного. Просто пожежа, те саме, що відпрацьовуємо на навчаннях, — тільки цього разу справжня, — сказав він. — Чесно кажучи, я навіть не думав, що можемо втратити всю арку».
Зсередини пошкодження залатані й приховані, зовні видніється запаяний пробій. Щоночі Боков проходить понад кілометр крізь конструкцію так званим «золотим коридором» — переходом, обшитим жовтими панелями, які захищають від радіації. Він пролягає повз покинуті пульти управління, в тому числі четвертого енергоблоку.
Коли 2019 року НБК було введено в експлуатацію, Боков пишався причетністю до чогось видатного. Тепер, однак, конструкція вже не є повністю герметичною. Попри відсутність безпосередньої загрози радіаційного опромінення, роботи з демонтажу саркофага призупинені — і, на переконання Бокова, відкинуті щонайменше на десятиліття.
«Усе залежить від того, як швидко нам вдасться відновити конструкцію й повернутися до нормальної роботи — і до підготовки демонтажу», — сказав він.
Олег Солоненко, начальник зміни радіаційної безпеки на станції, зазначив, що інцидент показав, як війна зруйнувала усталені уявлення про ядерну безпеку. Без термінового ремонту ризик обвалення саркофага різко зростає, попередив Greenpeace Україна у доповіді інженера Еріка Шмімана, який провів на Чорнобилі багато років і брав участь у проєктуванні НБК.
«Важко осягнути масштаб смертоносних, небезпечних умов усередині саркофага, — сказав він. — Там тонни висококонцентрованого ядерного палива, пилу та уламків. Зараз украй важливо знайти спосіб відновити ключові функції цього об'єкта».