Перший офіційний візит українського президента до Сербії надсилає політичний сигнал Москві й Брюсселю. Проте мало що свідчить про те, що Белград готується відмовитися від багаторічної гри на два фронти або запровадити санкції проти Росії.
Перший офіційний приїзд Володимира Зеленського до Сербії у статусі президента України мав символічне значення — Белград чотири з половиною роки намагається уникнути вибору між Києвом і Москвою.
Цей візит неминуче прочитають як послання Росії. Частина аналітиків тлумачить активізацію сербсько-українських контактів як ознаку того, що президент Александар Вучич дрейфує на Захід. Але зараз зарано говорити про геополітичний розворот. Візит краще розуміти як черговий маневр Вучича — розширити простір для дій, зберігши основи своєї російської політики: жодних санкцій, жодного формального розриву з Москвою.
До цього Зеленський уникав Сербії — через тісні зв'язки сербського уряду з Москвою, відмову від санкцій і потужні проросійські настрої всередину країни. Попри це, старший представник України заявив агентству AFP, що Київ мав намір «відтягнути сербів від Росії», назвавши візит ударом по Москві.
Для Кремля офіційний прийом Зеленського Вучичем ослаблює уявлення про те, що Сербія надійно перебуває в орбіті Росії. Брюссель своєю чергою отримав демонстрацію того, що Белград здатен взаємодіяти з Україною, навіть відмовляючись приєднуватися до санкцій ЄС. Праві сербські політики, однак, застерігають: візит може допомогти Вучичу зміцнити позиції напередодні наступних виборів.
Дрони на горизонті?
Офіційно два президенти мали обговорити євроінтеграційні шляхи обох країн, двосторонню економічну співпрацю та енергетику. Проте кілька іноземних ЗМІ припустили, що в порядку денному могла бути й оборонна тематика.
Консервативна німецька газета Frankfurter Allgemeine Zeitung повідомила без офіційного підтвердження, що в ході візиту могли обговорюватися плани сербсько-українського дронового виробництва, потенційно фінансованого ОАЕ.
Такий проєкт вписується у сербські зусилля з розбудови дронової галузі. На початку цього року Вучич підтвердив плани спільного дронового виробництва з Ізраїлем — після того як розслідування BIRN-Haaretz повідомило, що ізраїльська оборонна компанія Elbit Systems і державна сербська Yugoimport-SDPR планують завод поблизу Белграда, де Elbit матиме 51% акцій. Сербсько-українське дронове підприємство не є певним, але показує: Белград активно шукає іноземних партнерів для розвитку безпілотних можливостей.
Для Зеленського цей візит — частина ширших зусиль із залучення підтримки для України в різних галузях. Тут і енергетична співпраця, і гуманітарна допомога, і участь Сербії в постачанні боєприпасів Україні через західних посередників.
Посол США Крістофер Гілл розповів Frankfurter Allgemeine Zeitung, що на початку своєї каденції в Белграді американське посольство встановило: сербські виробники зброї можуть постачати частину спорядження, украй потрібного на українському полі бою. Вашингтон підтримав закупівлю значних обсягів сербських боєприпасів.
Financial Times оцінила такий експорт приблизно в 800 мільйонів євро станом на середину 2024 року — Вучич назвав цю цифру загалом правильною. У травні 2025-го він заперечив постачання до України після того, як зовнішня розвідка Росії звинуватила сербську оборонну промисловість у спробі «вистрілити Росії в спину».
Зважаючи на те, що США безпосередньо долучилися до зближення сербської оборонки з Україною — навіть попри те, що Белград публічно дотримувався політики військового нейтралітету й відмовлявся від санкцій, — візит Зеленського можна прочитати і як частина спроби Белграда завоювати прихильність адміністрації Трампа й продемонструвати Вашингтону стратегічну цінність Сербії. Ці зусилля дістали новий імпульс із запуском першого Стратегічного діалогу США-Сербія.
Сербські медіа лишаються проросійськими
Сербія і Україна підтримують більш робочі стосунки з початку повномасштабного вторгнення Росії, ніж це випливає з внутрішнього медіапростору Сербії. З перших днів війни Белград формально підтримував територіальну цілісність України — відмовляючись водночас запроваджувати санкції проти Кремля.
Сербія підтримала резолюції ООН, що підтверджують суверенітет України, прийняла українських біженців і надала фінансову, гуманітарну й енергетичну допомогу. Київ своєю чергою не визнав незалежності Косова — що дає обом урядам можливість наголошувати на взаємній повазі до територіальної цілісності. Політичні контакти поступово інтенсивнішали: зустрічи Вучича і Зеленського на полях міжнародних самітів, поїздка міністра закордонних справ Дмитра Кулеби до Белграда у 2024 році та два приїзди Вучича до України за трохи більш ніж рік.
Але зовнішня політика Сербії та її внутрішня комунікація розповідають різні історії. Уряд офіційно декларує членство в ЄС стратегічною метою — проте значна частина пропрезидентської медіаекосистеми продовжує культивувати антизахідні, антиєвропейські та проросійські наративи.
Дослідження Белградського центру безпекової політики 2026 року виявило, що наратив, який подає Україну як маріонетку у ширшій війні Росії проти Заходу, домінував у сербській пропрезидентській пресі з початку 2022-го до середини 2025 року. Лояльні медіа зображали Зеленського нелегітимним президентом і раз у раз показували Україну підпорядкованою НАТО і Заходу. Корупційні скандали у найближчому оточенні Зеленського роздмухувалися таблоїдами, щоб змалювати українське керівництво скомпрометованим.
Правляча партія тиражувала через лояльні медіа риторику «кольорових революцій» — мовляв, Сербія піддається іноземній підривній діяльності, — щоб делегітимізувати і виправдати розгін масових протестів проти корупції та авторитаризму. Неодноразово лунали застереження, що влада не допустить «Євромайдану в Белграді».
Візит Зеленського створює для Вучича комунікаційну проблему — особливо з проросійськими виборцями. Та сама медіаекосистема, що роками культивувала підозри до України й ворожість до Заходу, мусить тепер пояснювати, чому Зеленського офіційно вітають у Белграді.
Для таблоїдів на кшталт Informer ключове послання — не в тому, що візит змінює, а в тому, чого він не змінює. Зближення з Україною не обов'язково сигналізує про зміну позиції Сербії щодо Росії і не означає запровадження санкцій. Вучич уже заявив: санкційна політика Сербії визначена роками тому і лишиться незмінною.
Це й дає підстави не надавати візиту надмірного значення. Лише кілька тижнів тому Вучич був єдиним лідером на саміті Україна — Південно-Східна Європа в Києві, хто відмовився підписати спільну декларацію із закликом підтримувати Україну й посилювати тиск на Росію. Він не прийшов і на церемонію вшанування загиблих від російської агресії. Водночас Сербія прагне поглибити економічні зв'язки з Києвом, продовжує паралельний експорт зброї, вивчає можливості безпекового співробітництва й публічно підтверджує підтримку територіальної цілісності України.
Це не суперечність — це суть зовнішньої політики Вучича: вибудовувати стосунки з конкуруючими силами, уникаючи зобов'язань, які б перекривали інші варіанти.
Візит Зеленського демонструє Москві, що Сербія не є виключно її партнером, і сигналізує Брюсселю та Вашингтону, що Белград хоче лишатися геополітично корисним. Але якщо за ним не підуть санкції, суттєвіше вирівнювання із зовнішньою політикою ЄС або структурне зниження залежності Сербії від Росії — візит виглядає черговою спробою Вучика не злізти з канату, яким він іде вже понад чотири роки.
Маjа Бjєлош — старший дослідник Белградського центру безпекової політики.