Індія свідомо обирає «стратегічне мовчання» — лишатися осторонь і виявляти байдужість на тлі масштабних збройних конфліктів. До та після оголошення перемир'я у американо-ізраїльській війні проти Ірану кілька країн намагалися знизити напруженість між воюючими сторонами. Пакистан разом з Єгиптом і Туреччиною зіграв роль посередника та миротворця, сприяючи деескалації між Іраном і США. Однак Індія — країна більша і за площею, і за населенням, з потужнішим економічним і політичним впливом — виявила небажання ініціювати мирні зусилля, попри добросусідські відносини як з Ізраїлем, так і з Іраном. У російсько-українському конфлікті Нью-Делі також залишається мовчазним спостерігачем.
Неруіанська спадщина і стратегічна автономія
В основі такої позиції лежить стійкий відбиток неруіанської спадщини. Принципи першого прем'єр-міністра Індії — неприєднання і зосереджена на внутрішніх питаннях дипломатія — й досі визначають зовнішньополітичний курс країни. Хоча в постбіполярну епоху неприєднання поступилося місцем принципам мультиприєднання і стратегічної автономії, фундаментальна поведінка Нью-Делі залишилася незмінною: країна вкрай обережно виступає в ролі миротворця або стає на бік однієї зі сторін — особливо у конфліктах за участю великих держав.
Не менш важливим є прецедент: рішення покійного прем'єр-міністра Раджива Ганді направити миротворчі сили до Шрі-Ланки залишило стійкий слід у стратегічному мисленні Нью-Делі. Та місія виявилася політично затратною і стратегічно збитковою — і з того часу Індія вкрай обережно ставиться до будь-яких зовнішніх миротворчих ініціатив.
Економічні вигоди від тривання конфліктів
Ключовим чинником є також економічний розрахунок. Після вторгнення Москви в Україну Індія суттєво збільшила імпорт російської нафти за зниженими цінами та заробляла іноземну валюту, перепродаючи перероблену нафту на ринки Європи. Нещодавно Нью-Делі уклав угоду на п'ять мільйонів барелів іранської сирої нафти в умовах тривалого конфлікту і вперше за шість років імпортував іранський зріджений нафтовий газ. Для Індії мирне врегулювання конфліктів економічно менш вигідне, ніж їх затягування.
Брак стратегічної впевненості
Попри зростаючу економічну силу і дипломатичний вплив, Нью-Делі бракує стратегічної впевненості — неодмінної умови для активної миротворчості у великих конфліктах. Внутрішнє політичне середовище також заважає брати на себе роль посередника: першою реакцією на будь-який конфлікт є евакуація власних громадян із зон бойових дій, а не мирна дипломатична ініціатива. Нарешті, відкидання Нью-Делі третейського посередництва у кашмірській суперечці не дає йому можливості переконливо виступати посередником в інших місцях.
Ціна мовчання для глобальних амбіцій
Прагнучи позиціонувати себе як провідний голос Глобального Півдня і домагаючись постійного місця в Раді Безпеки ООН, Індія своїм мовчанням підриває власні претензії на лідерство. Лідерство вимагає не лише участі в самітах і підписання економічних угод, а й готовності брати на себе відповідальність за врегулювання конфліктів та управління кризовими ситуаціями.
Нью-Делі створив розрив між декларованими амбіціями та реальною стратегічною поведінкою.
Сьогодні Індію однаковою мірою вважають — і на Заході, і в Глобальному Півдні — країною, що «сидить між двома стільцями»: позбавленою політичної волі й обмеженою у здатності впливати на майбутнє регіональних і глобальних конфліктів.
Китай і Пакистан заповнюють дипломатичний вакуум
Регіональні суперники Індії послідовно демонструють готовність до посередництва. Пекін виступив медіатором угоди про нормалізацію відносин між Іраном і Саудівською Аравією. Ісламабад активно сприяв деескалації між Іраном і США, а також неодноразово намагався стати мостом між Радою співробітництва країн Перської затоки і Тегераном. Роль Китаю та Пакистану як посередників підвищила їхню стратегічну цінність як у Глобальному Півдні, так і серед великих держав.
У час глибокої трансформації міжнародної системи — загострення суперництва великих держав і поширення збройних конфліктів у різних регіонах — стратегічне мовчання Нью-Делі дедалі більше виглядає не як мудра обережність, а як брак стратегічної наполегливості. Глобальна позиція Індії й надалі виявляє амбіції, яким не відповідає реальна дипломатична присутність.