Після повернення Трампа до Білого дому в Брюсселі й берлінських кабінетах усе частіше ставлять те саме запитання: а що, якщо американці справді підуть? Welt аналізує, як НАТО і ЄС перелаштовуються на самодостатню оборону — і чому бойовий досвід України раптом став найціннішим активом альянсу.
Американська парасолька тріщить
Трамп не раз давав зрозуміти, що НАТО для нього — не священна корова. Конкретних гарантій від нової адміністрації Вашингтон не давав. Це змінило розрахунки в Лондоні, Варшаві, Берліні й Парижі: більше не можна планувати оборону виходячи з того, що американська армія прийде першою.
Три роки реальної війни — це не симуляція
Саме тут Україна стає незамінною. Три роки повномасштабного вторгнення дали ЗСУ те, чого в жодній армії НАТО немає: живий досвід сучасної артилерійської та дронової війни, протиповітряної оборони під щоденним ударом, логістики під вогнем. Welt зазначає, що кілька країн — Німеччина, Данія, Нідерланди — вже почали структуровані програми обміну досвідом з українськими офіцерами.
Що потрібно зробити
Аналітики кажуть: Європа має збільшити власне виробництво зброї, не чекаючи американських поставок, і паралельно інтегрувати українські уроки у свої військові доктрини. Безпека більше не може бути аутсорсингом — це висновок, який Трамп, можливо, і не планував нав'язати Європі, але все одно нав'язав.