У червні 2021 року з трибуни серед корнуольських пейзажів колишній президент США Джо Байден сповістив зітхнувшій з полегшенням Європі: «Америка повернулась за стіл переговорів».
Ця фраза — виголошена після саміту «Групи семи» найбагатших країн світу — стала об'єднавчою силою для відродженого трансатлантизму, який першій каденції Дональда Трампа вдалося довести до руїни.
Коли вісім місяців потому Росія вторглася в Україну, G7 стала майданчиком для вироблення жорстких санкцій проти Москви. Саме тут розгорнулося й більш тісне західне співробітництво в питаннях китайської політики: ЄС — вдячний за позбавлення від Трампа — посилив свій підхід до Пекіна, узгодившись із системним стримуванням Байдена.
Двома роками раніше президент Франції Емманюель Макрон назвав НАТО «мозково мертвим»: Трамп лаяв європейських союзників за недостатні оборонні витрати і без консультацій виводив американські війська із Сирії. Альянс теж отримав нове дихання — після повернення Байдена та через агресію Росії НАТО знову посіло чільне місце в системі західного ухвалення рішень.
Брюссель був настільки зачарований США, що повернулися, а співпраця з Білим домом Байдена — настільки глибокою, що чимало людей вірили: трансатлантичний альянс здатний витримати ще одну каденцію Трампа після його перемоги на виборах у листопаді 2024 року.
Півтора року потому ці сподівання здебільшого розвіялись. Мало хто сумнівається, що розрив відбувся, — суперечки точаться лише щодо його глибини та незворотності.