Підконтрольні Росії райони України стикаються з проблемами водопостачання, тепла й житла — і полюванням на нелояльних
Через чотири роки після початку повномасштабного вторгнення Росія контролює близько 20% українських територій, де мешкають, за різними оцінками, від 3 до 5 мільйонів людей.
Навіть зараз, у безпеці своєї нової домівки в Естонії, Інна Внукова каже, що не може позбутися жахливих спогадів про життя під російською окупацією на сході України. Вони кілька днів ховалися у вологому підвалі свого села Кудряшівка після повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року. На вулицях солдати з автоматами знущалися з жителів, влаштовували блокпости й грабували будинки. Тривав безперервний обстріл.
«Усі дуже боялися виходити на вулицю», — розповіла Внукова AP: армія вишукувала прихильників України та держслужбовців — таких як вона та її чоловік Олексій Внуков.
На середину березня вона вирішила тікати з села разом зі своїм 16-річним сином Женею і сім'єю брата. Вони ризикованою поїздкою автомобілем дісталися сусіднього Старобільська, розмахуючи білим простирадлом серед мінометного вогню. «Ми вже попрощалися з життям, проклинаючи цей «русскій мір»», — сказала Внукова (42 роки). «Я чотири роки намагаюся забути цей кошмар — але не можу».
Нове, «російське» життя на захоплених територіях
Через чотири роки після початку війни в зруйнованих містах — як-от Маріуполь — та селах залишається важко: мешканці стикаються з проблемами житла, водопостачання, електрики, тепла й медицини. Навіть президент Путін визнав, що там «дуже багато справді наболілих, нагальних проблем».
У незаконно анексованих Донецькій, Луганській, Херсонській і Запорізькій областях жителям нав'язують російське громадянство, мову та культуру — зокрема через шкільні уроки й підручники. До весни 2025 року понад 3,5 мільйона людей у чотирьох регіонах отримали російські паспорти — їх вимагають для доступу до базових послуг, зокрема медичних.
Дехто з мешканців каже, що живе у страху бути звинуваченим у симпатіях до України. Правозахисники фіксують численні випадки ув'язнення, побиття і вбивств.
Олексій Внуков, охоронець суду, залишився у селі майже на два тижні. Двічі йому погрожували смертю. Але він вижив і невдовзі теж утік. Сім'я добралася до Естонії через Росію: Інна працює у друкарні, Олексій (43 роки) — електриком. «З окупованих територій іде все живе», — сказав Внуков. «Люди там не живуть — вони просто виживають».
Полювання на нелояльних
Михайло Савва з Центру громадянських свобод в Україні сказав, що практика «системного і тотального контролю» з боку російської армії в регіонах триває й досі. «Навіть попри те, що значна кількість соціально активних людей вже затримана, російські спецслужби продовжують виявляти нелояльних українців, вибивати зізнання і заарештовувати людей». Жителі щодня стикаються з «перевірками документів, масовими обшуками і доносами».
Правозахисні організації повідомляють, що для виявлення потенційно нелояльних осіб російська влада використовувала «фільтраційні табори»: під підозрою — держслужбовці, ті, хто допомагав українській армії або має родичів у ЗСУ, а також журналісти, вчителі, науковці й політики.
Станіслав Шкута (25 років), який жив в окупованій Новій Каховці на Херсонщині, розповів, що кілька разів ледве уник арешту, перш ніж у 2023 році дістався підконтрольної Україні території. Він пригадує зупинку автобуса: «Це було жахливо. Чоловіків і жінок просили роздягтися до пояса, щоб перевірити, чи є у них українські татуювання», — розповів Шкута, нині в Естонії. «Я збілів від страху, думаючи, чи все видалив із телефону».
Росія створила «розгалужену мережу таємних і офіційних місць позбавлення волі, де без жодних звинувачень безстроково утримуються десятки тисяч українських цивільних», — сказала Олександра Матвійчук, голова Центру громадянських свобод — лауреата Нобелівської премії миру. «Усі знають: якщо потрапиш у підвал — твоє життя не варте нічого».
Незаконно затримані близько 16 000 цивільних, хоча Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець вважає, що реальна цифра може бути значно вищою. Доповідь ООН свідчить: з 57 опитаних цивільних ув'язнених 52 повідомили про жорстокі побої, удари електричним струмом, сексуальне насильство та погрози розправою.
Особливо відомий випадок — українська журналістка Вікторія Рощина (27 років), яка зникла у 2023 році під час роботи поблизу Запорізької АЕС і загинула у російському ув'язненні. Коли у 2025 році її тіло передали Україні, на ньому були сліди катувань, а деякі органи — відсутні.
«Росія застосовує терор на окупованих територіях, щоб фізично ліквідовувати активних людей: учителів, дитячих письменників, музикантів, мерів, журналістів, екологів. А також залякує пасивну більшість», — сказала Матвійчук.
Руйнування Маріуполя
На початку війни російські сили заблокували Маріуполь, і в травні 2022 року портове місто впало. За даними розслідування AP, 16 березня 2022 року від бомбардування Донецького академічного обласного драматичного театру загинуло близько 600 людей — найсмертоносніший відомий удар по цивільних за всю війну.
Більшість із півмільйонного населення міста евакуювалася, але чимало людей ховалося у підвалах. Колишній актор, нині в Естонії, розповів, що його батьки (76 років) були змушені прийняти російське громадянство, щоб отримувати медичну допомогу, а також одноразову виплату — 1300 доларів на людину — як компенсацію за зруйноване житло. «Але навіть сьогодні загроза смерті нікуди не зникла. Вижити можуть лише ті, у кого є російські паспорти», — сказав він, додавши, що батьки просили не надсилати листівки українською мовою: «це може бути небезпечно».
Русифікація охопила увесь Маріуполь: перейменовані вулиці, затверджена Москвою шкільна програма, російські телефонні та телевізійні мережі, місто переведено у московський часовий пояс. Болючим питанням залишається житло: нові будинки, зведені з руїн, продаються приїжджим з Росії. У першій половині 2025 року щонайменше 12 191 квартира потрапила до списку «безхазяйних» і підлягала конфіскації. Деякі жителі звертаються до Путіна з відеозверненнями: «Ви казали, що «своїх не кидаємо». Хіба ми не ваші?»
Руйнування інфраструктури і нестача лікарів
Сєвєродонецьк, де колись мешкало 140 000 людей, сьогодні налічує лише 45 000 — переважно літніх та інвалідів. Усьому місту служить лише одна бригада швидкої допомоги. Лікарі приїжджають вахтами з російських регіонів — зокрема, з Пермі.
В Алчевську (Луганська область) понад половина будинків два місяці поспіль — у розпал лютого морозу — залишається без опалення. Навіть проросійський політик Олег Царьов звинуватив владу в тому, що вона заморозила «ціле місто», зазначивши: аналогічну аварію у 2006 році українська влада усунула швидко, тоді як нинішня, вже російська, «вдруге влаштувала цей Армагеддон».
У Донецькій області бочки біля багатоквартирних будинків заповнюють автоцистерни — але взимку вода у них замерзає. «Постійні сварки через воду», — розповів один із місцевих мешканців на умовах анонімності. Жителі Донецька звернулися до Путіна з проханням втрутитися в те, що стало «гуманітарною та екологічною катастрофою».
Торік Путін визнав скруту: «Я знаю, як зараз важко жителям звільнених міст і сіл. Є дуже багато справді наболілих, нагальних проблем». Він згадав водопостачання та медицину і заявив, що запустив «масштабну програму соціально-економічного розвитку» регіонів.
Тим часом Інна Внукова будує нове життя в Естонії. Тепер у них з Олексієм є однорічна донька Аліса. Синові вже 20. У селі, де колись жило 800 людей, залишилося лише близько 150 — серед них батьки подружжя. «Ми чотири роки мріємо про повернення, але дедалі більше замислюємося — що ж ми там побачимо?» — запитала вона.
Джерело: AP / The Independent