Кахельні печі Львова: сто років тепла проти російських ракет
Обстрілами енергосистеми України Росія намагається, як хваляться її пропагандисти, «відкинути країну в кам'яний вік». Проте попри мільярдні витрати й людські жертви — поки що марно.
Сучасні технології — акумулятори, дизельні генератори, павербанки та портативне обладнання — допомогли українцям пережити найважчу зиму в новітній історії. Але інколи рятівником стає щось давнє й майже забуте.
Для сотень родин і закладів Львова старовинні кахельні печі виявилися справжньою опорою в довгі темні й морозні зимові ночі. Таких печей досі тисячи в будинках, зведених ще тоді, коли місто входило до складу Габсбурзької імперії — тобто до 1918 року.
«Коли ми реставрували приміщення 2023 року, зрозуміли: Росія може знову атакувати нашу енергосистему. Замість того щоб встановлювати сучасне обладнання, ми перевірили печі й переконалися, що ними ще можна топити», — розповідає Ростислав Кусик, поет і завідувач Мистецької бібліотеки. Поки він говорив, вогонь потріскував у сніжно-білій печі, якій уже, мабуть, років сто двадцять.
Бібліотеку облаштували в квартирі, де реставратори відновили якомога більше оригінальних деталей. У кожній кімнаті стоїть піч — і кожна зберігає свою власну історію.
Колись їх виготовляли на місцевих підприємствах — зокрема на заводі Івана Левинського, піонера промислового будівництва. Більшість, однак, походить із Богемії та інших куточків Габсбурзької імперії. Різноманіття кольорів, форм і орнаментів свідчить: поряд із практичною функцією ці печі завжди виконували й декоративну.
З часом і під нищівним впливом воєн мінялися мова мешканців і назви вулиць. Незмінними залишалися лише печі — мовчазні свідки минулих епох. Досі тисячи димарів здіймаються над Львовом, а у внутрішніх дворах збереглися давні пристрої для підйому вугілля та дров на поверхи.
Згодом печі перевели на дешевший газ — спочатку з родовищ на заході України, пізніше з Росії. А потім і це рішення стало занадто дорогим, і вони перетворилися переважно на декоративний елемент. Але ніщо не заважало знову розпалити їх дровами.
«Кахельні печі дають не лише особливе тепло, а й підкреслюють наш давній зв'язок із рештою Європи», — каже мій батько, кардіохірург Віталій, закладаючи поліна в піч, що змінює колір від синього до сіро-зеленого залежно від освітлення.
У 1990-х і нульових здавалося — попри всі економічні труднощі, — що «історія добігає кінця» і невпинне вирування подій у цих краях поступиться місцем розвитку й мирному життю. Яким наївним був той порив.
Дехто піддавався спокусі прибрати печі під час ремонту — аби звільнити місце. Тому сьогодні не всі мають цей додатковий захист від холоду. Батько, натомість, пам'ятав настанови своїх батьків, які пережили Другу світову війну: завжди треба мати запасні рішення на будь-який випадок.
Тому наші печі залишилися навіть після встановлення в квартирі сучасної системи опалення. І коли тепер вогонь мерехтить за вишуканими дверцятами — як і сто років тому — це вселяє надію: місто і його мешканці разом із цим теплом здолають і холод, і цинізм ворога.
Джерело: Taz