Чотири роки в чужині: як живуть українці, що покинули окуповані міста
Навесні сотні тюльпанів вкривали маріупольський парк «Веселка», фонтани оживали після зимових заморозків, а «зелений лабіринт» збирав городян. Для Ірини це місце було уособленням рідного міста — Маріуполя, який вона називала культурним серцем Східної України.
«Я любила парк «Веселка» з його неймовірною кількістю тюльпанів і чудовим ландшафтним дизайном, — розповіла жінка виданню ABC. — Найтепліші спогади — це зустрічи з друзями біля моря та спільні прогулянки в парку під час свят».
У роки, що передували повномасштабному вторгненню 2022 року, місто з населенням близько 430 000 осіб активно вкладало кошти в модернізацію театрів, парків та об'єктів дозвілля. Тодішній міський голова Вадим Бойченко хотів, «щоб діти надихалися Маріуполем і бачили, що місто розвивається». Чотири роки тому все це обернулося прахом.
Сестри, розлучені війною
Облога Маріуполя в перші дні повномасштабного вторгнення Росії стала одним із найжахливіших епізодів цієї війни. Фотографії зруйнованого міста, наспіх вирваних у дворах могил, а особливо знімок пораненої вагітної жінки, яку виносили із розбомбленого пологового будинку, — ці образи побачив увесь світ.
Ірина — вона попросила називати її лише на ім'я, щоб убезпечити рідних — ледь встигла евакуюватися з міста разом із сином. Зараз вона живе в Ірландії та намагається телефонувати сестрі в Маріуполі щодня. «Вона часто каже: «Я хочу тебе обійняти. Я хочу побачити тебе наживо». Я намагаюся змінити тему, бо вона починає плакати».
За оцінками, 350 000 маріупольців покинули місто, рятуючись від окупації. Ті, хто залишився, були змушені отримати російські паспорти, аби мати «хоч якісь права». Сестра Ірини мала стати громадянкою Росії, щоб отримувати пенсію. Мешканці живуть під жорстким наглядом: їхні телефони регулярно перевіряють окупаційні власті.
«Коли я прошу сестру сфотографувати вигляд із вікна, вона каже: «Тобі не потрібно це бачити». Вона намагається захистити мене від цього».
Ірина й досі здригається від звуку феєрверків або літаків над головою. Коли вони тікали з міста — вона і тоді 14-річний син — їхали замінованими дорогами повз автомобілі, що горіли після влучань. Через Будапешт дісталися Ірландії за програмою тимчасового захисту. «Найголовнішим було те, що над нами не було вибухів і шуму літаків».
Нині її життя поступово налагоджується: син завершує школу, сама Ірина — колишній юрист — закінчила курс з трудового права й завела нових друзів. Але біль розлуки з родиною залишається «щоденним викликом». «Ми не були в Україні за весь цей час. Я все ще боюся війни».
Абсолютно нове життя
Даша евакуювалася з Нової Каховки на Херсонщині разом із 13-річним сином і 6-річною донькою після кількох невдалих спроб. Тижнями вони спали у спортивних залах Німеччини, поки нарешті не перебралися до Фінляндії. Там родина отримала власне житло, а Даша відкрила салон краси.
У червні 2023 року Нова Каховка пережила ще одну катастрофу: внаслідок вибуху була зруйнована Каховська ГЕС. Водосховище містило близько 18 мільярдів літрів води. За даними Програми розвитку ООН, руйнування греблі торкнулося більш ніж 100 000 осіб і затопило 620 квадратних кілометрів.
«Мені дуже боляче, що не можу побачити друзів, які залишилися в Новій Каховці. Боляче, що не можу допомогти батькові, якщо щось трапиться». Спілкуватися з рідними теж важко: «Їхні повідомлення перевіряють. Багато тем заборонені».
Навіть якщо війна закінчиться, Даша побоюється, що повернення може виявитися неможливим. «Там можуть іще залишатися міни та снаряди, що не вибухнули. Зараз ми тут під тимчасовим захистом і не знаємо, що буде завтра».
Невизначене майбутнє
Близько 4,4 мільйона біженців повернулися в Україну з початку війни, однак 3,7 мільйона людей досі є внутрішньо переміщеними особами. Ще 5,9 мільйона українців продовжують жити за кордоном, за даними Міжнародної організації з міграції ООН.
Захисна віза Ірини діє до 2027 року, але думати про майбутнє вона поки що не може. «Мій настрій то підіймається, то падає. Намагаюся зосереджуватися на повсякденному, мислити позитивно, берегти психічне здоров'я — а там побачимо».
Джерело: Abc