Луческу в 80 років: останній шанс вивести Румунію на Мундіаль
Мірча Луческу бореться одразу на двох фронтах — за вихід Румунії на перший Чемпіонат світу за 28 років і проти власних проблем зі здоров'ям. За плечима тисячі матчів як гравця і тренера. Але ці два матчі плей-оф можуть виявитися найважчими в житті.
Луческу виповнилося 80. З грудня його тричі госпіталізували. Проте ось він — з еспресо перед собою — і розповідає про довгу кар'єру, матч проти Туреччини у четвер та про Україну, яку колись називав домом. Точний характер свого захворювання він розкривати не хоче: боїться, що воно стане головною темою найближчих тижнів.
«Коли лікарі сказали, що я можу продовжувати тренерську роботу, я зосередився на тому, що маю зробити для Румунії, — розповідає він Guardian. — Я не в найкращій формі, тому пішов би, якби була інша можливість. Але я не можу піти як боягуз. Ми повинні вірити в наш шанс на кваліфікацію».
До вражаючої тренерської кар'єри Луческу виводив Румунію як капітан збірної на Чемпіонат світу 1970 року. «Триколори» тоді зіткнулися з Бразилією Пеле та чинними чемпіонами — англійцями. Їхній футбол під керівництвом тренера Анджело Нікулеску вважають натхненням для тікі-таки Гвардіоли. «Ми досягали надзвичайних результатів, коли грали у свій футбол. Після 1970 року щось змінилося, і ми втратили свою ідентичність», — каже Луческу.
Перший тренерський термін у збірній він розпочав у 36 років. Команда дійшла до Євро-1984, а сам він заклав фундамент для трьох поспіль виходів Румунії на чемпіонати світу — 1990, 1994 і 1998 років. У 1983-му Луческу дав дебютувати в збірній 18-річному Георге Хаджі — найкращому гравцю в історії країни.
За клубну кар'єру Луческу здобув понад 30 трофеїв, очолюючи «Інтер», «Галатасарай», «Зеніт» і 12 років провів у донецькому «Шахтарі». Тривалий час він поступався лише Алексу Фергюсону у списку найтитулованіших тренерів світу — аж поки його не обійшов Гвардіола.
Другий термін у збірній розпочався після Євро-2024. «Я відчув, що це мій обов'язок. Це був борг — за все, що румунський футбол дав мені. Ніколи не йшлося про гроші чи ще одну медаль. Трофеїв у мене вистачає».
Підготовка до матчу виявилася непростою: через травми Луческу залишився без воротаря «Сельти» Іонуца Раду та півзахисника «Пізи» Маріуса Маріна — обидва б виходили в старті. Але скаржитися не в його характері. «Мені потрібні гравці, які виходять і віддають на полі всю душу. Все починається в голові. У голові ти налаштовуєш себе на успіх або провал».
Луческу знає стадіон суперника досконало: це домашня арена «Бешикташа», який він колись тренував. «Коли суперник володіє м'ячем, трибуни тиснуть — і тиск цей надзвичайний. Не знаю, чи є якийсь засіб проти того гуркоту. Потрібно пояснити хлопцям, які ніколи не грали в Туреччині, що на них чекає».
Особлива тема — Україна. Луческу провів у Донецьку 12 років, а потім три роки в Києві. Він був у місті, коли у 2014-му розпочався конфлікт на Донбасі, і коли у лютому 2022-го Росія розпочала повномасштабне вторгнення. «Я залишив квартиру з усіма речами і більше не повернувся. Не знаю, що сталося з моїм домом. Там жахлива ситуація», — каже він.
Думки повертаються до плей-оф. «Сподіваюся, мої гравці поставляться до цього матчу як до моменту, який позначить межу — до і після. Він може стати визначальним для цілого покоління. Вийти на Чемпіонат світу — то було б надзвичайне досягнення. Не для мене — для Румунії».
Джерело: Theguardian