Володимир Зеленський розлучається зі своїм міністром оборони — і робить це без очевидної потреби. Той, хто мав репутацію ефективного керівника, встиг посваритися з кількома досвідченими, впливовими військовими. Саме це, за всіма ознаками, і стало вирішальним.
Сміливість на фронті — і острах всередині
Зеленський заслужив своє місце в підручниках з історії. З 2022 року він сміливо й невтомно веде країну в боротьбі проти ворога, що переважає за ресурсами. Але у внутрішній політиці президент раз у раз ухвалює рішення іншого ґатунку — такі, які важко назвати інакше ніж боягузливими. За ними зчитуються недовіра до незалежних гравців і рефлекс на збереження контролю.
Цей кадровий крок — з тієї ж серії, пише Süddeutsche Zeitung. Впливовий генералітет незадоволений — і міністр іде. Не тому що провалився. А тому що президент воліє керованість на шкоду результату.