Путіну навряд чи могло вийти краще. Три тижні тому він заявив про готовність обговорити завершення війни в Україні за посередництва когось від Європи — і застав ЄС зненацька.
Спочатку провідні євросоюзівські політики відреагували обуренням на ідею Путіна призначити посередником колишнього канцлера Герхарда Шредера. Але поступово дійшло до суті: за цим показовим призначенням стоїть справжнє питання — хто взагалі може говорити з Путіним від імені Європи?
Відповідь розчаровує. На чолі ЄС — розгублене мовчання, за лаштунками — ревниві суперечки. Зустріч міністрів закордонних справ завершилась без домовленості про головного переговорника. Це провал: Євросоюз не може стояти осторонь, поки Путін і президент США обговорюють безпеку континенту без Брюсселя.
Щоб розмовляти з Москвою на рівних, потрібен політик із реальною владою і державницьким авторитетом. Таку людину слід було визначити давно — тихо, без публічних суперечок.
Є підстави сумніватись, що Путін справді прагне мирних переговорів, навіть якщо він і починає розуміти, що перемога йому не дістанеться. Перші раунди навряд чи будуть успішними — але вести їх необхідно. Україна теж закликає ЄС готуватися до активнішої дипломатії. Поки що євросоюзівські чиновники лише збуджено коментують події з трибуни — час нарешті вступити в гру.