Вимога колишнього українського міністра Михайла Федорова провести вибори під час війни не спростовує жодного з аргументів проти них. Правові перешкоди — серйозні, але за достатньої політичної волі можна знайти спосіб подолати їх законними засобами. Куди важчими є практичні труднощі: українські міста щодня під ударами з повітря, значна частина виборців стоїть на фронті як солдати, мільйони українців живуть далеко від домівок — у країні чи за кордоном. За таких умов ніхто не може гарантувати безпеку й чесність голосування.
Не перетворювати демократію на заручника
Українську демократію не можна перетворювати на заручника Владіміра Путіна — так Федоров обґрунтував свою вимогу: Москва не може вирішувати, коли українці матимуть право знову голосувати. Звучить переконливо. Але реальність інша. Від дезінформаційних кампаній до ударів по виборчих дільницях — у російського режиму є чимало інструментів, аби зірвати й дискредитувати вибори в Україні. Від такого запрошення завдати шкоди українській державі Москва б не відмовилась.
У багатьох із того, що Федоров сказав у своєму відеозверненні, він має рацію. Війна справді завдає шкоди українській демократії — а вона, попри відчутний поступ, завжди була крихкою й сповненою вад з моменту, як країна здобула незалежність 35 років тому. І що довше вона триває, то серйознішими стають ці пошкодження. Президент і депутати парламенту вже давно перебувають на своїх посадах поза межами звичайних виборчих строків. Ця незмінність послаблює контроль над владою і відкриває дорогу корупції, непотизму та авторитарним структурам — тим самим вадам, проти яких були спрямовані революції 2004 і 2014 років і з якими обіцяв боротися Володимир Зеленський до свого обрання сім років тому. Не випадково кількість скандалів у його оточенні невпинно зростає разом із тривалістю війни.